Вечір закінчився запрошенням. Якщо Фергюсон не зайнятий завтра вдень, він може зайти до Альбера десь о пів на п’яту, і вони зіграють товариський матч у баскетбол один на один на його «приватному майданчику» через дорогу від його будинку на рю Декарт. Фергюсон відповів, що не грав уже багато місяців і в нього все заіржавіло, але так, сказав він, із задоволенням.
Так у життя Фергюсона увійшоа Альбер Дюфрен. Так людина, що стала пізніше відомою почергово як Аль Бер чи Містер Ведмідь, вступив до полку товаришем Фергюсона по зброї для наступної битви в безперервній Дурській Війні проти Мук людського Існування, адже, на відміну від двостороннього Обрі Гулля, задовільно одруженого на своїй односторонній Фіоні, та батька, що обожнював двох своїх юних нащадків, самотній, односторонній Аль Бер, чиї глибинні нахили тяжіли швидше до різних Обрі цього світу, а не до Фіон, був доступний для бойової служби повний робочий день, а оскільки жив у тому ж місті, що й Фергюсон, повний робочий день означав майже кожний день, принаймні – поки точилася битва.
Несподівані події їхнього першого спільного дня, починаючи з грубої, задерикуватої гри сам на сам, в котрій давно відвиклий від навантажень колишній Головно-Командо агресивно підбирав м’ячі проти меткого колишнього форварда Містера Ведмедя, їхні тіла зіштовхувалися одне з одним, поки вони боролися за м’яч і намагалися блокувати удари, три гри на рівних з двадцятьма чи тридцятьма фолами в кожній і сміховинним поворотом, коли білий хлопчина Фергюсон спромігся стрибнути вище від чорного хлопчини Дюфрена, і хоча в підсумку Фергюсон програв усі три битви, оскільки далекий кидок у нього страшенно мазав, ясно було, що вони більш-менш рівні один одному, і щойно Фергюсон знову увійде у форму, Альберові, щоб не відстати, доведеться старатися в грі щосили.
Опісля вони перелізли через сітчасту загорожу, обидва вимотані, важко дихаючи, всі в солоному, липкому поті, а відтак – через дорогу піднялися до квартири Альбера на третьому поверсі. Порядок і чистота в його двох кімнатах, стіна з чотирьох сотень книг у тій, що більша, з ліжком і гардеробом, письмовий стіл і друкарська машинка «Ремінгтон» у малій, зі сторінками Альберового роману в роботі – акуратним стосом, світло з вікон чистенької кухні-їдальні з дерев’яним столом і чотирма дерев’яними стільцями, і знову світло крізь вікна ванної з білим кахелем. Не такі душі, які приймають в Америці, а ручні душі Франції, стоячи чи сидячи у ванні та поливаючи себе, як називав їх Фергюсон, з телефонних лійок, а оскільки Фергюсон був гостем, Альбер люб’язно запропонував йому помитися першим, тому й зайшов Фергюсон до ванної, де скинув з себе кеди, зняв вологі й смердючі шкарпетки, труси й майку, увімкнув воду і ступив у глибоку, квадратну ванну. Поливав себе з телефонної лійки, котру він тримав у правій руці, і вода лилася йому на голову, а у вухах шум води, і очі заплющені, щоб у них не потрапляли гарячі рідкі дротики, – він не чув, як Альбер постукав, і не бачив, як мить потому той увійшов до ванної.