Рука торкалася його шиї. Фергюсон опустив руку, випустив душову лійку і розплющив очі.
Альбер був ще в трусах, але все інше з себе зняв.
Гадаю, тобі так нормально, мовив він Фергюсонові, поки рука його ковзнула донизу по спині Фергюсона й зупинилася у нього на сідницях.
Більше ніж, відповів Фергюсон. Якби цього не сталося, я б вийшов звідси сумним і розчарованим клієнтом.
Альбер охопив іншою рукою Фергюсона за талію й притягнув його тіло до себе. Ти такий чудовий хлопчик, Арчі, сказав він, і мені вже точно не хотілося б, щоб ти пішов звідси розчарованим. Насправді нам обом було б значно краще, якби ти залишився, як гадаєш?
День перейшов у вечір, вечір перетворився на ніч, ніч перейшла в ранок, а ранок став ще одним днем. З погляду Фергюсона, це було саме те – те кохання, котре раз у житті, великий трах, і наступні двісті п’ятдесят шість днів він прожив у країні, в тому місці, що не було ні Францією, ні Америкою, ні чимось іншим де б то не було ще, у новій країні, у котрої не було назви, кордонів і міст чи поселень, в країні з населенням у двоє осіб.
Це не означало, що з Містером Ведмедем легко було порозумітися як із людиною чи що у Фергюсона не траплялося ніяких грубих потрясінь у ті вісім з лишком місяців сексу, чоловічої дружби й сутичок, оскільки багаж, котрий тягав із собою його новий друг, був і справді для нього важким тягарем, і яким би молодим, блискучим чи впевненим у собі Альбер не здавався, коли зробив свій перший крок у світ, душа його була стара і втомлена, а старі й утомлені душі часом можуть бути засмученими, часом – і озлобленими, особливо душі тих, хто не відчуває таких же засмучень чи злості. Яким би люблячим майже завжди не був Альбер, часто – з ніжністю й теплотою, котрі Фергюсона бентежили й змушували думати, що краще на світі немає й людини, ніж той теплий і ніжний чоловік, що лежав з ним разом у ліжку, Альбер бував і зарозумілим, і схильний до суперництва, тяжів до висловлювання суворих моральних суджень про інших, і зовсім не легше було, що книгу того, хто молодший, друкували, а той, хто старший, досі трудився над своєю, і зовсім нічого доброго не було в тому, що хлопчаче почуття гумору Фергюсона часто суперечило кислій праведності Альбера, запаморочливі виплески шалених задумів, що вихлюпували з Фергюсона у щасливі миті після статевого акту, на кшталт пропозиції їм обом зголити зі своїх тіл все волосся та придбати перуки й жіночий одяг, а потім піти до ресторану чи на вечірку подивитися, чи спроможуться вони на такий жарт і зійти за справжніх жінок. Ар-ші, сказав Фергюсон, наслідуючи те, як його ім’я вимовляла Селестина, і хіба не цікаво буде, якщо я і справді на один вечір стану «вона»? Роздратована реакція Альбера: Не кажи дурниць, сказав він. Ти чоловік. Пишайся тим, що ти мужик, і забудь про всі ці нісенітниці з переодяганням у баб. Якщо хочеш змінити те, хто ти є, спробуй день-два побути чорним і побачиш, що тоді з тобою буде. Або ж, після особливо плідної сесії в ліжку – пропозиція Фергюсона, щоб вони разом зайнялися прибутковим позуванням голими для гомосексуальних порнографічних журналів – повнокольорові фотонариси на розворот, як вони удвох цілуються і роблять один одному мінєти, трахають один одного в сраки з крупними планами того, як сперма бризкає з їхніх членів, це ж офігенно буде, мовив Фергюсон, і лише подумай, скільки грошей можна заробити.
Де твоя гідність? – вигукнув йому у відповідь Альбер, черговий раз не усвідомивши, що Фергюсон жартує. І до чого всі ці розмови про гроші? Можливо, ти від своїх батьків і небагато отримуєш, але ж Вівіан піклується про тебе збіса непогано, як мені видається, так навіщо казати про те, щоби принижуватися за жменю зайвих франків?
В тому-то уся справа, сказав Фергюсон, відкидаючи свою примхливу фантазію, щоб звернутися до чогось насущного, і до того, що не давало йому спокою останні кілька місяців. Вівіан так добре про мене піклується, що я починаю відчувати себе трутнем, а мені це відчуття не подобається, принаймні, вже не подобається. Щось є неправильне в тому, що я так багато в неї беру, та мені в цій країні працювати не можна, як тобі добре відомо, тому що ж мені залишається робити?
Завше можеш торгувати своєю дупою в барах для педиків, сказав Альбер. Тоді ти й розпробуєш, як жити в грязюці.
Я вже про це думав, відповів Фергюсон, згадуючи вечір грошей і сліз. Мене це не цікавить.