План полягав у тому, щоб випустити книгу шостого березня, в понеділок. Фергюсон відсвяткує свій двадцятий день народження в Парижі третього, відтак вирушить потягом-паромом з «Гар-дю-Нор» увечері четвертого і прибуде на вокзал «Вікторія» вранці п’ятого. У своїх останніх повідомленнях Обрі підтвердив, що всі інтерв’ю та заходи вибудувалися за планом, включно з вечором Лорела й Гарді в Національному кінотеатрі – програма короткометражних фільмів, у котрій будуть представлені двадцятихвилинні «Великі справи», двадцятиоднохвилинні «Два моряки», двадцятишестихвилинна «Вдрабадан» і тридцятихвилинна забава століття «Ящик з музикою», і, щойно йому передали рішення НКТ, Фергюсон цілий тиждень витратив на складання односторінкових вступів до кожного з чотирьох фільмів, панікуючи від думки, що заніміє перед публікою, якщо спробує вийти на сцену без записів, а оскільки він хотів, щоб його маленькі тексти були чарівними й дотепними, а не лише надавали інформацію, у нього пішло багато годин на їх складання й переписування, доки він хоча би приблизно залишився задоволеним результатом. Та якою ж насолодою стане цей вечір – і яку чутливу й щедру справу Обрі йому влаштував, – і відтак, усього через двадцять чотири години потому, як він дописав ці вступи, денною поштою в середу, п’ятнадцятого лютого, він отримав два сигнальні примірники його книги, і вперше в межах досвіду, отриманого Фергюсоном про світ, минуле, теперішнє й майбутнє злилися воєдино. Він написав книгу, а потім чекав на книгу, і от книга у нього в руках.
Один примірник він віддав Вівіан, і коли вона попросила його підписати, Фергюсон засміявся й сказав: Я такого ніколи раніше не робив, знаєте. Де її треба підписувати і що треба писати?
Традиційне місце – титульний лист, відповіла Вівіан. А сказати можеш усе, що хочеш. Якщо не можеш нічого придумати, просто напиши своє ім’я.
Ні, так не годиться. Я мушу щось сказати. Можна я хвилинку подумаю, нічого?
Вони були у вітальні. Вівіан сиділа з книжкою на колінах, а Фергюсон сідати з нею не став – натомість він почав ходити взад і вперед перед нею, і після кількох таких взадів і впередів вийшов із зони дивана й дійшов до віддаленої стіни кімнати, повернув направо та дійшов до наступної стіни, відтак знову повернув управо й дійшов до стіни, наступної за попередню, після чого повернувся до дивану, де нарешті всівся поруч із Вівіан.
Гаразд, мовив він, я готовий. Дайте мені книгу, і я вам її підпишу.
Вівіан сказала: Я гадаю, ти найдивніша і найкумедніша людина з усіх моїх знайомих за все життя, Арчі.
Так, я такий. Обрегочешся. Містер Ха-Ха в пурпуровому клоунському костюмі. Давайте книжку.
Вівіан простягла йому книжку.
Фергюсон розкрив її на титульному листі й сягнув у кишеню за ручкою, та ледь зібрався писати – зупинився, повернувся до Вівіан і сказав: Але вийде коротко. Сподіваюсь, ви не заперечуєте.
Ні, Арчі, я не заперечую. Анітрохи.
Фергюсон написав: Це Вівіан. Улюбленому другові й рятівнику – Арчі.
Земля повернулася ще шістнадцять разів, і ввечері третього березня вони відсвяткували його двадцятий день народження скромною вечерею в квартирі. Вівіан запропонувала запросити стільки гостей, скільки він забажає, але Фергюсон сказав – ніяких інших не треба, дякую, йому хочеться відзначити по-родинному, а це означало: лише вони удвох і Ліса, та ще відсутній Альбер, котрий зараз мандрував Півднем, намагаючись вистежити членів батьківської сім’ї, і хоча Фергюсон знав, що це безглуздо, він попросив Вівіан залишити Альберові місце за столом у тому ж дусі, в якому на свято Песах залишають місце Іллі, і Вівіан, зовсім не вважаючи, що це безглуздя, попросила Селестину накрити стіл на чотирьох. Мить потому вона вирішила збільшити число до шістьох, щоби включити матір і вітчима Фергюсона.