Безпечно припаркувалися поблизу готелю «Дарентс» на Джордж-стріт, 26 (Дабл’ю-1), неподалік від «Колекції Воллеса» та Римо-католицької церкви святого Якова. «Дарентс» читається як «currants», і Обрі сказав, що вибрав Фергюсону саме цей готель, тому що він вже такий, власне, британський і респектабельний – не Лондон Мод, а те, що він називав Лондон Плод, з баром на цокольному поверсі, облицьованим дерев’яними панелями, котрий був настільки нудним і видовищно таємничим, що тут досі був завсідником Ч. Обрі Сміт, хоча й він помер двадцять років тому.
А крім того, продовжував володар ельфів, ліжка тут надзвичайно зручні.
Ти зі своїм брудним розумом, сказав Фергюсон. Не дивно, що ми так добре зійшлися.
Свій до свого по своє, мій юний друже янкі. З денді-дудлами у нас у штанах та з доброю парочкою поні, щоб довезла нас до міста.
Обрі допоміг Фергюсонові зареєструватися, але потім мусив утікати додому. Була неділя, у дитячої няньки вихідний, а він пообіцяв побути з Фіоною й дітьми до чаю, а опісля він повернеться до готелю покататися на поні, а відтак поведе Фергюсона вечеряти.
Фіона ніяк не дочекається зустрічі з тобою, сказав він, але це відбудеться лише завтра.
Що стосується мене, то я з нетерпінням чекаю, коли ти повернешся після обіду. Коли, до речі, час для чаю?
У нашому випадку – будь-який час між чотирма й шістьма. До цього часу ти можеш поки що відпочити. Ці переїзди через Канал здатні жорстоко подіяти на організм, і ти, напевне, весь варений. Ну, або, принаймні, протушкований.
Віриш чи ні, але мені в потязі вдалося поспати, тому все добре. Я не зготований, так би мовити. Сирий і свіжий, і не дочекаюсь виходу.
Фергюсон розпакував речі, спустився на цокольний поверх та зайшов до їдальні поснідати – о десятій сніданок ще подавали, і це стало його першою пробою англійської кухні: тарілка, на котрій лежали одне смажене яйце (жирне, але смачне), дві недосмажені смужки бекону (злегка огидні, але смачні), дві свинячі сосиски, ретельно пропечений печений помідор і два товстих кусня білого хліба, намазані девонширським маслом, котре було краще будь-якого вершкового масла, яке він коли-небудь куштував. Каву пити було неможливо, тому він перейшов на чайник чаю, поза сумнівом – найміцнішого в усьому християнському світі, його довелося розводити гарячою водою, перш ніж Фергюсон спромігся влити цю рідину собі в горло, а відтак подякував офіціантові, піднявся зі стільця й попрямував до чоловічої кімнати на довгу, нещасну сесію зі своїми буркотливими кишками.
Йому хотілося вийти прогулятися, проте м’який дощик, що лив раніше, тепер перетворився на зливу, і Фергюсон, замість того, щоби піти нагору й запертися в своєму номері, вирішив навідати знаменитий бар з дерев’яними панелями і пошукати там привид Ч. Обрі Сміта.
Бар о тій годині був порожній, та ніхто, схоже, не заперечував, коли він спитав, чи можна йому тут трохи посидіти, поки погода не поліпшиться (удень, за прогнозом, мало бути сонячно), а оскільки коридорний виявився таким люб’язним, коли Фергюсон запитав про це, він вирішив, що англійці йому подобаються, і він їх вважає шляхетними, щедрими людьми, не такими манірними, якими іноді можуть бути французи, не такими сердитими, якими можуть виявитися американці, а доброзичливими й спокійними, публіка загалом терпима, котра приймає слабкості своїх гостей і не встряє й не засуджує тебе, коли говориш не з тим акцентом.
Тому Фергюсон всівся в порожньому барі, облицьованому дерев’яними панелями, і якийсь час думав про англійців, зокрема – про Ч. Обрі Сміта та милий, однак малозначущий факт, що він, найбільш англійський з усіх англійських джентльменів, саме втілення Англії для американців у численних голлівудських фільмах, був ще одним володарем ельфів, у цьому випадку – ельфів Країни кіно, а зовсім трохи згодом Фергюсон видобув із кишені записник, котрий завше носив із собою в кишені піджака, і почав виписувати імена британських акторів, що працювали в Каліфорнії, і тією мірою, яку Фергюсон ніколи раніше не розглядав до того ранку, помогли створити те, що світ сьогодні вважає американським кіно.