Боги поглянули вниз зі своєї гори й здвигнули плечима.
6.4
Лукавий, безвідповідальний Ной Маркс, що дав слово не показувати рукопис «Мандрів Мулігена» нікому, крім свого батька й мачухи, порушив це слово, позичивши рукопис двадцятичотирьохлітньому Біллі Бесту, прозаїкові, що прибув із Колумбії і заробляв собі на життя доморозпорядником у чотирьохповерховому житловому будинку без ліфта на Східній Вісімдесят дев’ятій вулиці між Першою та Другою авеню в тому підрозділі Йорквілля для робітничого класу, що було відоме як район Рейнпендер. Двома роками раніше Біллі заснував маленьке мімеографічне видавництво під назвою «Штуковина» – некомерційний, антикомерційний заклад, що випустив досі близько дюжини творів, серед котрих – томики поезії Енн Векслер, Льюїса Тарковського та уродженця Тапси Рона Пірсона, котрий ще в жовтні поставив автора «Мандрів Мулігена» примірником «Тиші» Джона Кейджа. Тими днями, до приходу епохи дешевого офсетного друку, мімеограф був єдиною формою виробництва книжок і журналів, доступною молодим безгрошовим письменникам у Нью-Йорку, і якщо твій твір друкували таким самвидавом у видавництві на кшталт «Штуковини», це зовсім не означало невідомості і не було вулицею з одностороннім рухом до глухого забуття, навпаки – це було шанованою відзнакою відмінності. Наклади загалом доходили до двохсот примірників. Заголовки та ілюстрації на картонних обкладинках малювали друзі Біллі, митці з центру міста (найчастіше – Серж Гріман або Бо Джейнард, рухливі та винахідливі малювальники, чиї обкладинки допомагали задати тональність оформлювальному стилю середини шістдесятих, актуальному вбачальному вираженню, нахабному й не прикрашеному, котре й не намагалося сприймати себе надто вже всерйоз), і хай навіть було дещо брутальне та імпровізоване у книжках, поливною на одинадцять дюймів, зміст їх був незмазаним і легко читався, так само чітко, як книги, надруковані офсетом чи високим друком. Дружина Біллі Джоанна готувала трафарети на своєму великому «Ремінгтоні», конторських розмірів, великим шрифтом «ціцеро» через один інтервал, не вирівняні по правому краю, навіть прозу, а потому ці трафарети подавали в мімеограф, що стояв у майстерні Біллі, і друкували як лицьову, так і зворотну сторону кожної сторінки, відтак їх брошувала компанія друзів та добровольців і зшивала внакидку (скріплювала скріпкою). Більшість примірників роздавалися безкоштовно, тобто розсилалися чи вручалися співбратам-письменникам й митцям, а решта п’ятдесят примірників чи близько того розповсюджувалися серед жменьки манхеттенських книготорговців, що вірили в наступне покоління американської новизни, і для юнака, котрий зайшов до «Книжного ринку Готема» чи до «Книжної крамнички Восьмої вулиці», побачити свою мімеографовану книжку серед свіжих надходжень поезії та художньої прози означало зрозуміти, що він почав існувати як письменник.