Фергюсон уже був дещо поінформований про біографію Лютера й про ті чудернацькі шляхи, якими той дістався з Центрального округу Ньюарку до університету Брандейса в Новій Англії, – про це Емі розповіла йому в телефонній розмові, а ще і про сім років, проведених Лютером у Ньюаркській академії, одному з найпрестижніших вишів регіону, за навчання в якому його батьки, кучер та покоївка, не платили, бо це робили роботодавці його матері, Сід і Една Воксмени, багате подружжя із Саут-Оранджу – незвичний дует згорьованих душ, які полюбили Лютера ще малим хлопчиком; і тепер, коли Лютер здобув стипендію в університеті Брандейса, Воксмени оплачували навчання його молодшого брата Септімуса, Септі, і – як тобі це подобається, мовила Емі до Фергюсона – заможна єврейська родина та нужденна чорношкіра сім’я, об’єднані повік у Роз’єднаних Штатах Америки – ха!
Отож Фергюсон уже знав про навчання бойфренда Емі в Ньюаркській академії тоді, коли вони втрьох сиділи за столиком у «Вест-Енді», а тому невдовзі розмова почалася про власне Ньюарк, точніше про Ньюарк у зв’язку з баскетболом – цією грою Лютер і Фергюсон захоплювалися у старших класах і, оскільки слова Ньюарк і баскетбол несподівано опинилися в одному реченні, Фергюсон згадав про ньюаркський спортзал, де він у 14-річному віці приніс команді три очка в додатковий час, і щойно він вимовив три очка в додатковий час, Лютер нахилився вперед, видав якийсь незрозумілий горловий звук і сказав: «І я був там».
То ти пам’ятаєш, що трапилося, мовив Фергюсон.
Ніколи не забуду.
Ти брав участь у грі?
Ні, сидів на лаві запасних і чекав на закінчення вашої гри й початок моєї.
Бачив отой кидок з центральної лінії?
Найдовший чистий на моїй пам’яті. За свистком.
А те, що було потому?
І це також. Так ніби це було вчора.
Хлопчаки зірвалися зі своїх місць, і я, біжучи, дістав удар кулаком, такий сильний, що весь день відчував біль.
То, напевно, був я.
Ти?
Я вдарив когось, але не знаю, хто це був. Усі білі видаються однаковими, чи не так?
Я був єдиним гравцем нашої команди, котрого вдарили. Це точно. І якщо ним був я, то це твій удар.
Емі зауважила: Земля, колись стійка у своєму русі, випадає зі своєї орбіти. По семи океанах мчать приливні хвилі, вулкани стирають з планети міста. Чи в мене просто розбурхалась уява?
Фергюсон побіжно всміхнувся до Емі й повернувся до Лютера.
Чому ти це зробив? спитав він.
Не знаю. Не розумів тоді, й досі не можу пояснити зараз.
Це вразило мене, мовив Фергюсон. Не сам удар, а причина для удару. Атмосфера безумства й ненависті у спортзалі. Вона згущувалася поступово, проте до третьої нічиєї зло запанувало всюди. Потім оте чисте попадання, і всі зірвалися з місць.
До того ранку я був таким собі середньостатистичним американським тупаком. Хлопцем, який вірить у прогрес і боротьбу за краще завтра. Хіба ми не здолали поліомієліт? Далі мала дійти черга до расизму. Рух за громадянські права став чарівною пігулкою, що мала перетворити Америку на суспільство дальтоніків. Після такого удару, після твого удару, я зненацька порозумнішав щодо багатьох речей. І тепер я настільки свідомий, що не можу думати про майбутнє без відчуття нудоти. Ти змінив моє життя, Лютере.
Чесно кажучи, сказав Лютер, той удар змінив і мене. Того ранку в мене вселився настрій юрби, а гнів натовпу став моїм гнівом. Я вже не думав про себе самого, а відчував, що за мене думає юрба, а тому я втратив самоконтроль разом із юрбою, вибіг на майданчик і вчинив оте безглуздя. Я сказав собі: більше ніколи. Відтепер я відповідаю за себе. О Боже. Мене відрядили до школи білі, чи не так? Що я мав проти білих людей?
Зажди-но, мовила Емі. Тобі поки що щастило.
Знаю, відказав Лютер. План А: стати адвокатом на кшталт Тергуда Маршалла, стати першим чорношкірим мером Ньюарка, далі стати першим чорношкірим сенатором від Нью-Джерсі. Але, якщо цього не станеться, завше існує план Б: купи собі автомат і згадай, що говорив Малкольм. Виконати за будь-яку ціну. Ніколи не пізно, правда?
Будемо сподіватися, що ні, сказав Фергюсон, підняв свою склянку і кивнув на знак згоди.
Лютер засміявся. Мені подобається твій зведений брат, звернувся він до Емі. Він зачіпає мене за живе – і знає, як тримати удар. Того дня в нього, можливо, заболіло плече. А як же моя рука? Мені здавалося, я поламав усі суглоби.