Мати відповіла: Саме так, спритно влаштувався. Так, певно, спритно влаштувався, а яким би чудовим і прекрасним здавався цей світ, якби ти так уважно не придивлявся до нього.
Матрац на підлозі, письмовий стіл і стілець, знайдені на найближчому тротуарі й притягнуті до кімнати з допомогою Біллі, кілька каструль і сковорідок, придбані за копійки в місцевій крамниці Місії доброї волі, простирадла, рушнички й постільні речі, подаровані його матір’ю й Деном як дарунки на новосілля, а також друга вживана друкарська машинка, куплена в крамниці Оснера на Амстердам-авеню – йому важко тягати машинку з Принстона до Нью-Йорка, а потім назад до Принстона, і так щоп’ятниці й щонеділі, – «Олімпія», випущена в Західній Німеччині близько 1960-го року, її клавіші рухаються плавно й швидко, краще, ніж у його звичної, улюбленої «Сміт-Корони». Часті обіди з Бестами, часті обіди з Емі й Лютером, періодичні зустрічі з Роном Пірсоном та його дружиною Пег та індивідуальні походи на ранні обіди в кафе «Ідеальний ланч» на Східній Вісімдесят шостій вулиці, в діру з вивіскою над дверима, що інформує: «ПРОПОНУЄМО СТРАВИ НІМЕЦЬКОЇ КУХНІ З 1932 РОКУ (знаменний рік, що не має відношення до подій у Німеччині наступного року). Фергюсон полюбляв жувати оті жирні, важкі для шлунку страви – кенігсберзькі клопси та віденські шніцелі і слухати, як масивна, м’язиста офіціантка за стійкою гукає в кухню з відчутним акцентом: «Аден шнітцель!», що завше нагадувало йому про покійного батька Дена і Гіла, ще одного схибленого діда в його рідні, недоумкуватого Оpa Джима та Емі. «Чоловік, якому щастить найбільше з усіх» мав нагоду познайомитися цього літа з Мері Доног’ю, 21-річною молодшою сестрою Джоанни, яка проводила той час разом із Бестами і працювала в офісі до повернення до Енн-Арбор, щоб останній рік довчитися там. Пухкенька, жвава, схиблена на сексі Мері кинула оком на Фергюсона, а тому часто приходила ночами до його помешкання й заповзала до нього в ліжко, що допомагало забути про застарілу тугу за Еві й відвертало думки про вчинену ним огидну річ – розрив стосунків без будь-яких пояснень. М’яке й розкішне тіло Мері – наче затишне плесо для занурення, де можна забути, хто він такий, скинути з себе тягар власної особистості – і той секс був приємним і скороминущим, бо тут панувала простота й взаємність, секс без обмежень, без брехливих обіцянок, без надії на щось довготривале.
Спершу Фергюсон мав намір втрутитися й самому вирішити проблему «Емі – Лютер», діяти за їхніми спинами в той же спосіб, в який Ной вчинив з його рукописом, і повідомити по телефону матері, що відбувається й запитати, як, на її думку, відреагує на цю звістку Ден. Пізніше він відкинув цю ідею і вирішив, що не має права дурити зведену сестру чи діяти без її згоди, і одного червневого вечора, коли Фергюсон, Бонд і Шнайдерман сиділи у «Вест-Енді» за черговим раундом пива й сигарет, син Рози спитав у її прийомної доньки, чи не дозволить вона йому поспілкуватися з матір’ю від її імені для того, щоби припинити це безглуздя. Ще до того, як Емі встигла відповісти, Лютер нахилився вперед і мовив: Дякую, Арчі, а хвилиною пізніше Емі проказала майже те саме: Вдячна тобі, Арч.
Фергюсон зателефонував матері наступного ранку, і, коли пояснив причину свого дзвінка, мати розсміялася.
Ми вже знаємо про це, сказала вона.
Знаєте? Звідки ви можете знати?
Від Воксменів. Та ще від Джима.
Джима?
Так.
А що Джим думає з цього приводу?
Йому однаково. Вірніше, він «за», бо дуже прихильний до Лютера.