Хто такий Г. С.? – спитав він, вказуючи на абревіатуру в правому нижньому кутку, і коли Фергюсон пояснив, що це Говард Смол, його сусід по кімнаті в Принстоні, зазвичай похмурий Нейгл подарував йому щиру посмішку. Працьовитий Говард Смол, сказав він. Дуже добрий студент, але я не знав, що він ще й так добре малює. Ви й справді дружите, чи не так?
Під час наступної зустрічі, що відбулася в професорському кабінеті трьома днями пізніше, вони мали вирішити, які предмети Фергюсон вивчатиме в цьому семестрі, і Нейгл почав висловлювати свій присуд щодо «Мандрів Мулігена». Не має значення, що Біллі, Рон і Ной тепло зустріли цю книжку, що Емі, Лютер і Селія відреагували на неї гарячими поцілунками (у випадку з Селією поцілунками справді інтимними); можна забути, що дядько Дон і тітка Мілдред потурбувалися, щоби зателефонувати йому й осипати його дощем лестивих компліментів, що тривали мало не годину; що Ден і його мати, а також відсутні Еві Монро та Мері Доног’ю повідомили йому, наскільки це шикарний твір, але думка Нейгла котувалася найвище, адже він був єдиним об’єктивним спостерігачем, єдиною особою, не пов’язаною з Фергюсоном дружніми, інтимними чи родинними стосунками, і негативний відгук з його боку знецінив чи навіть зруйнував би сукупну позитивну оцінку від інших.
Непогано, сказав він, вживши фразу, до якої вдавався, коли йому щось досить подобалося, але з певними застереженнями. Далі він продовжив: це прогрес порівняно з вашою попередньою роботою, влучно написано, гарна й витончена мелодика речень, захопливе чтиво, і водночас цілковите божевілля, тут, природно, винахідливість межує з ментальним розладом, і все ж, текст кумедний тоді, коли ви задумали його як драматичний; вочевидь, ви перед тим читали Боргеса і засвоїли деякі його настанови про те, як балансувати між тим, що я називаю художньою літературою та спекулятивною прозою. Боюся, є й деякі недолугі, незрілі думки, але в цьому ви є, Фергюсоне, як другокурсник, а тому не зупинятимемося на слабких місцях книжки. Якщо це все, то ви переконали мене у своєму прогресі, а це означає, що з часом зростатимете дедалі вище.
Дякую, мовив Фергюсон. Навіть не знаю, що сказати.
Лише не відмовчуйтеся, Фергюсоне. Ми мусимо обговорити ваші плани на семестр. Ми підходимо до питання, яке я маю намір вам поставити. Чи змінили ви свою думку щодо членства в одному з творчих об’єднань?
Ні, чесно.
Знаєте, це добра програма. Одна з кращих серед наявних.
Певен, що маєте рацію. Просто я відчуваю, що мені краще творити самостійно.
Розумію ваші сумніви, але все ж гадаю, це допомогло б вам. До того ж, це пов’язано з Принстоном, ви ж член Принстонської громади. Чому, наприклад, ви не надіслали жодного з ваших творів до «Літературного огляду» в Насау?
Не знаю. Мені не спадало на думку.
Ви маєте щось проти Принстона?
Ні, аж ніяк. Мені подобається тут.
І жодних задніх думок?
Жодних. Я почуваюся щасливим.
Вони з Нейглом продовжили розмову, під час якої спланували Фергюсонів навчальний план на осінній семестр, а Говард у спальні гуртожитку читав «Багряний зошит», про який Фергюсон тижнем раніше оголосив Д. М. Ось іще один труп випав з мого загидженого мозку, даючи Говардові рукопис, проте Говард уже звик до творчих мук і самокопань Фергюсона і не звернув на це уваги, маючи певність у силі власного інтелекту та формулюванні власних незалежних висновків і до того часу, коли Фергюсон увійшов до кімнати після консультації з Нейглом, Говард уже прочитав книжку.
Арчі, сказав він. Ти колись читав Вітгенштайна?
Ще ні. Він у моєму списку ще ні.
Гаразд. Чи, радше, поміркуй над цим, mein Herr.
Говард узяв книжку синього кольору з прізвищем Вітгенштайна на обкладинці, відкрив її на потрібній йому сторінці і вголос прочитав Фергюсонові: Це також означає обговорювати щось на кшталт «життя на сторінках книжки».
Справедливо, як справедливо, подумав Фергюсон. Відтак, виструнчившись і по-військовому віддавши честь, він додав:
Дякую, Людвігу!
Ти розумієш, до чого я хилю?
Не зовсім.
«Багряний зошит». Я закінчив читати його хвилин десять тому.
«Як я провів літні канікули». Пригадуєш оті теми, на які ми писали в дитинстві? Так от, ось так я провів літні канікули. Живучи на сторінках цього страхіття… цього книжкового монстра.