Ти ж знаєш, як мені подобається Муліген, правда? А ця річ глибша і краща, і більш оригінальна. Це прорив. Я прошу Бога, аби ти доручив мені зробити обкладинку для неї.
Чому ти гадаєш, що Біллі схоче видати її?
Не будь ідіотом. Звичайно, схоче її видати. Біллі відкрив тебе, і він вважає тебе за генія, свого новонародженого ясноокого генія, і куди б ти не пішов, він піде за тобою.
Тепер скажи-но мені, – мовив Фергюсон, з якого почала випирати усмішка. – Я щойно вислухав критику «Мулігена» від Нейгла. І добре, і недобре. Школярство, але кумедне. Написане божевільним, якого слід тримати в гамівній сорочці. Крок уперед, однак попереду ще довгий шлях. Я погодився з ним.
Тобі не слід прислухатися до Нейгла, Арчі. Він чудовий професор – у царині грецької. Ми обидва любимо його, але він некомпетентний, аби судити твою роботу. Він застряг десь позаду, а ти – це те, що має відбутися наступним. Можливо, не завтра, але гарантовано післязавтра.
Так почався Фергюсонів другий навчальний рік у раю каролінських білок, з підбадьорливої промови його співмешканця, Говарда Смола, котрий став тепер для нього таким же близьким, якими були Ной і Джим, невіддільна частина того, що утримувало його на плаву, і якою б завищеною не була Говардова оцінка його роботи, він мав рацію в тому, що Біллі схоче видати Фергюсонову нову книжку; а оскільки Джоанна була на восьмому місяці вагітності і от-от мала родити, то Біллі сам друкував воскові відбитки, виконував усю роботу; отже, за тиждень до появи крихітки Моллі Бест на світ дев’ятого листопада друга Фергюсонова книжка була в друці.
Це був рік, кращий від першого, у ньому було менше тривог і внутрішніх переживань, більше стійкого відчуття належності до місця, де хоче бачити тебе фортуна, рік англосаксонських поем, Чосера та розкішних, алітеративних віршів сера Томаса Вайєта (…і я за нею слідом /… задихаюсь…), рік протестів проти В’єтнамської війни та приєднання до демонстрацій проти компанії Dow Chemical на Інженерному подвір’ї разом із Говардом та іншими його друзями з Клубу Вудро Вільсона, які засуджували виробника напалму, рік вселення в його щедро вмебльовану нью-йоркську квартиру для вихідних, рік зміцнення дружніх стосунків з Біллі, Джоанною, Бондом та Бо Джейнардом, рік появи Фергюсона у ролі статиста в першому фільмі Ноя, семихвилинному ролику під назвою «Манхеттен по секрету», у якому Фергюсон був знятий за своїм столиком на фоні задрипаної стойки, за читанням Спінози французькою мовою, рік роботи над книжкою «Душі неживих істот», що складалася з тринадцяти роздумувань про предмети в його помешканні; він закінчив книжку в кінці травня. Того ж року його дід помер дивною й ганебною смертю, про що ніхто в родині не бажав розмовляти; то був кульмінаційний момент гри в рулетку тривалістю в тиждень у Лас-Вегасі, в якій покійний програв понад дев’яносто тисяч доларів, а потім зазнав серцевого нападу під час акту кохання (чи спроб кохатися) з двома двадцятирічними шльондрами у своїй кімнаті. Протягом сімнадцяти місяців з дня смерті дружини Бенджі Адлер проциндрив понад триста п’ятдесят тисяч доларів і був похований як звичайний жебрак єврейським ритуальним товариством, очолюваним Спілкою трудящих, організацією, членом якої він став у 1936 році, ще в ті часи, коли він читав романи Джека Лондона і ще вважав себе соціалістом.
Була ще Селія, першою й останньою була Селія, адже це був рік, коли Фергюсон закохався, і найбільшою проблемою в зв’язку з цим було те, що саме його мати побачила в ній те, що побачив він. Роза назвала її грандіозною дівчиною, але всі інші були збентежені. Ной назвав її неотесаною дівулею з Вестчестера, жіночою версією її страхітливого брата, проте з темнішою шкірою та привабливим обличчям, Бaрнардською ботанічкою, котра проведе все життя в білім лабораторнім халаті, за дослідами над щурами. На думку Джима, вона симпатична і ще цілком не сформована. Говард захоплювався її розумом, та вона видавалась йому надто консервативною для Фергюсона – буржуазна добропорядність, що ніколи не зрозуміє, як мало йому діла до того, чим переймаються інші. Емі запитала одним лише словом: Навіщо? Лютер назвав її незакінченою роботою, а Біллі мовив: Арчі, що ти робиш?
Чи знав він, що робить? Гадав, що знає. Він так подумав, коли Селія поклала доларову банкноту перед старим у маркеті Horn&Hardart’s. Він так подумав, коли вона наполягла на відмові від цієї братерської дурні, під час прогулянки від готелю Grand Central до автомата. І ще він подумав так, коли вона впустила його книжку на підлогу і заявила, що хоче цілуватися.