Десятки студентів. Яких саме студентів, запитував Фергюсон, і які їхні прізвища? І ким були ті досвідчені ветерани антивоєнного руху та захисники громадянських прав, які зазнали свавілля з боку поліції під час попередніх демонстрацій? Жоден студент, працюючи на газету «Колумбія Дейлі Спектейтор», не мав права публікувати подібні статті, не назвавши прізвища студентів і не процитувавши точно їхні висловлюванн, якщо вони взагалі мали місце. Це що – новини чи редакторська позиція стосовно новин? – запитував себе Фергюсон. І ще, скажіть, заради неба, як розуміти слово «ліберальний»?
Наступна передова стаття, опублікована 1-го травня, написана самим Розенталем, була химерно незв’язною, якоюсь туманною сумішшю смутку, вражень та гнівної недовіри. Перший абзац починався так: «Було 4.30 ранку, і президент університету сперся на стіну приміщення. Це був його кабінет. Він провів рукою по обличчю. «Боже, – мовив він, – як люди можуть чинити таке?» Він пройшовся кабінетом. У ньому майже не було меблів. Столи й стільці поламані, потрощені і викинуті студентами-загарбниками в сусідні приміщення…» На 36-й сторінці цього ж ранкового видання «Таймс» автор іншої статті писав про збитки, яких завдали різним аудиторіям і кабінетам нападники на Корпус математики. Розтрощені вікна, перевернута шафа з бібліотечною картотекою, понівечені столи й стільці, діри на килимах, пропалені сигаретами, повалені шафи з документами, поламані двері. «Секретарка, вперше повернувшись у будівлю, захоплену в ніч на четвер, з відразою роздивлялася довкола. Справжні свині, сказала вона».
Свиньми, однак, виявилися не студенти, а поліція, яка увірвалася до будівлі після конфлікту. Саме вони ламали столи й стільці, обливали чорнилом стіни, вони розпорювали п’яти- й десятифунтові пакети з рисом і цукром та розсипали їх вміст в кабінетах, розкидали побиті банки томатної пасти на підлогах, на столах та в шафах, саме вони розбивали вікна своїми кийками й палицями.