Отже, Фергюсон виконував свої позаштатні обов’язки перекладача й репортера, кожен із них почергово, і нерідко одночасно; це було для нього й боротьбою, й радістю, точніше кажучи, радістю боротьби, розчарування від того, що творчі невдачі траплялися частіше, ніж він сподівався, були вірші, непідвладні йому, які він не міг по десятках спроб відтворити прийнятною англійською мовою, його неспроможність проаналізувати ефект від слухання різних жанрів пісень, що їх виконували різні жіночі голоси (Жанет Бейкер, Біллі Холідей, Арета Франклін), оскільки, як він врешті-решт вирішив, взагалі неможливо писати про музику, принаймні для нього, і все ж він спромігся витворити кілька статей, недосить бездарних, щоб не здати їх до друку, та однак стос перекладів продовжував зростати, і в розпалі всіх цих подій він ще й відвідував заняття, здебільшого семінари з англійської та французької літератури, і, оскільки він виконав усі академічні вимоги за винятком одного предмету, природничі науки, відразливий двохрічний курс, що на його думку був цілковитим марнуванням часу й зусиль, проте він відкрив для себе інший курс, призначений для таких-от телепнів, – «Вступ до астрономії», заняття з якого не пропускали, бо викладач не схвалював присутності студентів-гуманітаріїв на лекціях з природничих дисциплін, і навіть якщо студент жодного разу не з’явився на заняття, все, що ви мали зробити, це виконати тест в кінці навчального року, тест, який ви не могли провалити, навіть якщо набрали лише десять відсотків правильних відповідей, а тому Фергюсон записався на цей курс для телепнів, курс з небесної математики, проте, оскільки душа його жила в чужому тілі і вже не знала, ким він є, а він дихав презирством на керівництво Колумбійського університету та на безглузді предмети, що їх мусив вивчати проти власної волі, він на початку першого семестру сходив до книгарні коледжу й поцупив підручник з астрономії, він, який ніколи нічого не крав у своєму житті, який працював у «Книжковому світі» влітку, після закінчення першого курсу і, спіймавши шістьох чи сімох студентів на крадіжці книжок і витурив їх із книгарні, тепер сам став книжковим злодієм, заховав твір у твердій палітурці вартістю десять фунтів під піджаком і спокійно попрямував до виходу під проміння бабиного літа; тепер він робив таке, чого ніколи б не зробив у минулому, поводячись так, немовби він уже не був самим собою, але знову-таки, можливо, це була та особистість, на яку він перетворився тепер, бо він насправді не відчував провини через крадіжку книги – він взагалі нічого не відчував з цього приводу.
Надто багато вечорів, проведених у «Вест-Енді», надто багато п’яних вечорів у компанії з Циммером і Фоггом, однак Фергюсон жадав їхньої компанії та їхніх розмов, і, вечорами, коли він самотньо йшов до бару, завше був шанс натрапити на дівчину, таку ж самотню, як і він. Це, радше, був нереальний шанс, з огляду на його страшенний брак досвіду в таких справах, адже провів близько п’яти років юності та ранньої зрілості з однією дівчиною, назавжди втраченою Емі Шнайдерман, котра кохала, а потім розлюбила його, розірвавши всі їхні стосунки, і тепер він починав усе з нуля, початківець у мистецтві амурних подвигів, що майже нічого не знав про те, як підійти до дівчини й розпочати розмову, але підпилий Фергюсон був звабливіший від тверезого, і тричі протягом перших трьох місяців перебування в Каліфорнії, коли він випивав достатньо, щоби подолати сором’язливість, однак ще не зайшов так далеко, щоби втратити контроль власних думок, він опинився з жінкою в ліжку, спершу на годину, потім на кілька годин, а втретє на всю ніч. Усі ті жінки були старшими від нього, і у двох випадках з трьох ініціаторами знайомства були жінки, а не він.