Перший випадок обернувся катастрофою. Він записався на семінар з французької літератури для студентів старших курсів, єдиний студент у групі двох випускників-хлопців і шести випускників-дівчат, і, коли одна з тих дівчат у другій половині вересня з’явилася у Вест-Енді, він підійшов до неї і привітався. Еліс Дотсон виповнилося двадцять чотири чи двадцять п’ять років, вона була не позбавлена шарму чи бажання, однак пухкою й незграбною, можливо, не звиклою до випадкового сексу, може, й навіть сором’язливішою від нього, і от, коли він того вечора опинився в її обіймах, її тіло видалося йому таким відмінним від тіла Емі, що його шокувала ця несхожість, і його ще більше збентентежила її пасивність у ліжку порівняно з жагою та енергією Емі, а коли Фергюсон намагався вступити з нею в статевий зв’язок, його свідомість витала десь далеко від цього, і, хоча Еліс, здавалося, отримувала задоволення в якийсь м‘який, сонний спосіб, він не міг закінчити акт, що розпочав, таке ніколи не траплялося за всі роки його стосунків з Емі, а приємне завершення, якого він очікував, обернулося на жалюгідні хвилини імпотенції й ганьби. Він так і не зміг забути той удар по його чоловічій гідності, адже група збиралася на заняття по дві години щопонеділка й щочетверга, і двічі на тиждень він бачив Еліс Дотсон, яка сиділа поруч з іншими студентами і щосили намагалася не помічати його.
Другий випадок не залишив травм, однак послужив йому цінним уроком.
Тридцятиоднорічна секретарка з приємною, але невиразною зовнішністю одного вечора прийшла на Вест-Енд з очевидним наміром підчепити когось зі студентів. Вона називала себе Зоі (її прізвища ніхто не знав), і, зосередивши погляд на самотньому Фергюсонові, вона сіла за стійкою поруч із ним, замовила «Манхеттен» і почала розводитися про змагання за Кубок Світу між «Кардиналами» й «Tиграми» (вона вболівала за команду Сент-Луїсу, бо виросла у Джопліні, штат Міссісіпі). Після трьох-чотирьох ковтків зі склянки вона перевірила реакцію партнера, поклавши руку на Фергюсонове стегно, а оскільки він чутливо реагував на подібні провокації, то відповів їй поцілунком у шию. Зоі допила свій «Манхеттен», Фергюсон докінчив своє пиво, вони сіли в таксі і рушили до її помешкання на Західній Вісімдесят четвертій вулиці, обмінявшись шістьма чи сімома словами, обіймаючись і цілуючись на задньому сидінні. У цьому, на його думку, не було нічого особистого, проте рухи її гнучкого тіла збуджували Фергюсона, і, коли вони зайшли до її помешкання, отой ганебний орган, що завдав йому стільки прикростей з Еліс Дотсон, без зусиль закінчив справу, розпочату із Зоі Без-Прізвища. Це вперше він залишився у жінки на цілу ніч. Чи то майже цілу ніч, протягом якої відбувся перший, а після нього другий раунд, однак після другого раунду, близько другої ночі, Зоі попросила Фергюсона залишити її, переконавши його, що вони вранці почуватимуться краще, якщо проведуть решту ночі поодинці. Він не знав, що й думати. Поки процес тривав, він приносив задоволення, але секс без почуттів має свої безумовні обмеження і от, повернувшись до своєї квартири вітряної осінньої ночі, він зрозумів, що справа була не варта того.
Третій випадок запам’ятався йому найбільше, і він був єдиною доброю подією в ті довгі, самотні місяці. Попри те, що «Вест-Енд» був постійним місцем студентських збіговиськ, сюди приходили й колишні студенти або ті, хто ніколи не був студентом, дивакуваті мрійники та п’янички, що сиділи поодинці в кабінках, плануючи повалення уявних урядів або допиваючи останню склянку до того, як понюхати кокаїну, або ж згадували про старі часи, коли Дайлен Томас сидів у цьому барі, декламуючи свої вірші. Серед отих завсідників була молода жінка, яку Фергюсон часто бачив протягом першого року свого навчання, струнка довгонога красуня з Лаббоку, штат Техас, на ім’я Нора Ковач, жінка, яка завше приваблювала його, але він не допускав навіть флірту з нею через Емі, дивовижна дівчина, що в 1961-му прибула на північ навчатися в Барнарді, вибула в середині першого семестру й з того часу мешкала в тім кварталі, брутальна, непристойна, язиката Нора, котра освоїла професію роздягання перед незнайомцями, майстриня стриптизу, що об’їздила віддалені об’єкти американської індустрії, аби пожвавити життя неодружених чоловіків, трудівників нафтових родовищ, судоверфей та млинів, високооплачувана панна, яка могла зникнути з Нью-Йорку на пару місяців, аби погуляти десь на Алясці чи на тихоокеанському узбережжі штату Техас, проте завше поверталася посісти своє місце в барі «Вест-Енд», де з’являлася щовечора побазікати з ким-небудь, хто сидів поблизу, розповісти про свої пригоди на дорогах і розводитися про недолугих Нободедді, котрі нищать Всесвіт. Фергюсон погано знав її, але за минулі роки вони розмовляли п’ять-шість разів і, оскільки Фергюсон якось допоміг їй виплутатися із дуже складної ситуації, між ними виник якийсь особливий зв’язок, хоча вони й не були близькими друзями. Це було того вечора, коли він, студент-першокурсник, прийшов до «Вест-Енду» без Емі й цілих чотири години спілкувався з Норою в боковій кабінці. Як повідомила Нора, вона збиралася у її перший стриптизний тур, і їй потрібно було придумати для себе сценічне ім’я, оскільки з іменем Нора Лу-Енн Ковач вона ніяк не могла розпочати своє полювання. У несподіваному нападі натхнення Фергюсон промовив: Старр Болт. Оце в дідька класно, відреагувала Нора, першокласно, хай йому чорт, Арчі, ти геній, і, ймовірно, в ту хвилину він таки був генієм, адже ім’я Старр Болт випромінювало гламур, свободу й сексуальну енергію, суттєві якості, які кожен стриптизер мусить довести до досконалості, й, кожного разу, коли він у подальшому зустрічався з Норою, вона незмінно дякувала йому за перетворення її на особу, яку вона грайливо називала королевою району.