Не хвилюйся щодо призову, відказав Макманус. Ти вже підписав угоду зі мною, а ніхто не може служити в двох арміях водночас.
Тієї весни його серцебиття потрохи врегулювалося, а кинджали зникли з нутрощів. Він придбав собі нову пару пухових подушок, так само уникав грейпфрутів і прийняв три ванни разом з Норою. Він зробив виправлення в гранках своєї книжки. Він замовив трьохмісячну підшивку «Таймс-Юніон» і почав вивчати будні Рочестера. Йому запропонували приєднатись до новоствореної групи з химерною назвою «Колумбійські поети», він у компанії з Обенцінгером, Квіном, Фріменом і Циммером вирушив до Сара Лоренс і Йєльського університету, аби провести спільні читання з тамтешніми студентами (виступати на публіці він не вмів, але міг читати вголос свої опубліковані переклади); то були насичені енергетикою зустрічі, що супроводжувалися вибухами реготу й щедрою випивкою, а також (у Сара Лоренс) дев’яностохвилинною бесідою з приголомшливою студенткою на ймення Делія Бернс, яку йому страшенно хотілося поцілувати, але він не зважився на це. Він написав курсову роботу з літератури і спромігся не проспати вранці на іспит з астрономії. Список включав сто питань, кожне з п’ятьма можливими варіантами відповіді, а оскільки Фергюсон відвідав лише одну лекцію і ніколи не заглядав до підручника, він обвів колом варіанти від «А» до «Е» навмання і був радий почути, що набрав вісімнадцять очок, що вистачало для складання іспиту на рівень D. Далі, аби завершити свій маленький акт невидимої непокори, він зайшов до книгарні коледжу й продав їм підручник, таким чином обдуривши їх вдруге. Він одержав шість доларів і п’ятдесят центів. Десятьма хвилинами пізніше, коли він простував Бродвеєм до свого помешкання на Західній 107-й вулиці, до нього підійшов жебрак і попрохав десять центів. Замість десятицентової монети Фергюсон упхав усі шість доларів і шість центів у простягнуту до нього долоню і сказав: «Прошу, сер. Подарунок від опікунів Колумбійського університету. З найкращими побажаннями».
Його книжка побачила світ дванадцятого травня у гарному форматі обсягом сімдесят дві сторінки з м’якою палітуркою, і йому було дуже приємно годинами після того, як вийняв її з картонної коробки в офісі «Спектейтору», тримати в руках і розглядати її, а за тиждень від роздав майже всі книжки своїм друзям і родичам, окрім п’яти з двадцяти авторських примірників. Обкладинка містила репродукцію відомої фотографії Аполлінера часів Першої світової війни, зображення голови Вільгельма Аполлінаріса де Костровіцкі, забинтованої після операції по видаленню шрапнелі з його скроні: поет представлений як мученик, сучасна епоха, народжена у багні окопів – Франція 1916-го, Америка 1969-го, обидві країни в пастці нескінченних воєн, що пожирали їхню молодь. Ще три примірники він здав до книгарні «Готем Бук Март», ще три – до крамниці на Восьмій вулиці, а шість – до робочого кабінету в студмістечку. Неоціненний Циммер, найближчий, найдорожчий друг з усіх студентів групи, присвятив цій книжці статтю в «Спектейторі» з дуже схвальним відгуком. «Цю збірку поезій французьких авторів слід розглядати не просто як перекладний твір, а як повноправні англійські вірші, як цінний внесок в нашу вітчизняну літературу. Містер Фергюсон має сприйняття й душу істинного поета, і я з плином часу знову й знову звертатимуся до цих величних творів». Дуже люб’язно. Але ж цим критиком був юний Дейвід Циммер, перед котрим незабаром постане те саме важливе питання, що й перед кожним випускником закладу на Морнігсайд-Хайтс. У Циммеровому випадку дилему можна було заримувати «Або Йєль, або шинель», якось так. Чотирирічна стипендія для написання магістерської роботи з літератури при Йєльському університеті або ув’язнення строком від двох до п’яти років у випадку, якщо він знехтує повісткою до армії. Йєль або шинель. Як гарно звучала ця фраза, і який світ спотворив отой Нободедді.
Схоже, буде не так вже й важко попрощатися з Колумбійським університетом, який навесні 1969-го переживав черговий раунд протестів і демонстрацій, подій, які сам Фергюсон хотів би проігнорувати з причин банального самозбереження, але ж йому не вистачатиме друзів і викладачів, він не зможе більше отримувати уроки від Нори ночами, проведеними з нею, і йому бракуватиме того сповненого надій хлопця, який прибув сюди восени 1965 року, хлопця, який за останні чотири роки поступово зник і вже не повернеться назад.