Усе це не мало відношення до Боббі. Він залишався тим самим Боббі, старшим за віком, більш досвідченим, більш розважливим Боббі й водночас щирим хлопцем, нездатним подумати про кого-небудь щось погане, Фергюсонів постійний і люблячий друг, людина, яка любила його більше, ніж будь-хто у світі, і навіть Емі; яким жвавим Боббі був під час обіду ввечері в рочестерському готелі «Кресчент Біч Хоутел», під час якого кожні чотирнадцять секунд обіймав Маргарет і розводився про старі часи в Монтклері, славетні дні їхнього другого року навчання, коли Фергюсонова рука була ще непошкодженою, а вони грали в одній команді, наймолодші стартери в команді, віком 16 плюс 2, команді, що вирвала перемогу. Природно, Боббі мусив поговорити про ту гру, він ніколи не втомлювався обговорювати її, а коли Фергюсон попросив його повторити розповідь для Маргарет, Боббі посміхнувся, поцілував дружину в щоку, і почав згадувати події, що відбулися того травневого дня шість років тому. Ось як воно було, мовив він.
У грі з Блумфілдом вони в останньому інінгу дійшли до рахунку один-нуль. Один гравець вилетів, і двох ввели. Арчі був на третій, а Калеб на другій. Калеб Вільямс, старший брат Ронди, і тут виникає Фортунато, а тренер Мартіно сигналізує удар з блокуванням бітою, він двічі стукнув по козиркові кашкета, а відтак знімає кашкет і почісує голову, такий був сигнал, і він подав його єдиний раз, просто удар з блокуванням заради самовбивчого прийому, аби спричинити одну пробіжку, а задля подвійного самовбивчого віджиму, щоб спричинити аж дві. Ніхто ніколи й подумати не міг про таку гру, але Сал Мартіно замислив її, оскільки був генієм бейсболу. План, важкий для виконання, адже в складі мав бути швидкий бігун на другій лінії, проте Калеб і був тим супершвидким гравцем, найшвидшим у команді, і от прилітає подача, а Фортунато закладає добрий удар з блокуванням, і повільно так веде направо від гірки. Доки подавач добігає до нього, Арчі вже перетинає пластину, аби зрівняти рахунок. Збагнувши, що тут нема чого робити, подавач кидає на першу, а Фортунато вилітає аж на три чи чотири кроки. Але подавач не розуміє головного – що Калеб уже побіг у той самий час, що й Арчі, саме тоді, коли він розмахувався, і до того часу, як перший базовий ловить м’яча, Калеб уже на три чверті на шляху додому. Усі в Блумфілді горлають першому базовому «Кидай м’яча! Кидай м’яча!» – а тому він кидає м’яча на домашню, та його кидок запізнюється, жорсткий кидок прямо в рукавичку гравця на прийомі, але кидок знову-таки на пару секунд запізнюється, і Калеб прослизає з тріумфальною підтримкою. Купа порохів, і Калеб зривається на ноги, знявши руки вгору. Перемога замість поразки, серйозний виграш замість паршивої нісенітниці – дрібного удару з блокуванням. Я ніколи не бачив нічого подібного. З того часу я грав у сотнях ігор, але та була найкращою та найцікавішою з усього побаченого мною на бейсбольному полі, мій момент номер один з усіх моментів. Хлопці й дівчата, подумайте: дві пробіжки, а м’яч не пролетів і тридцяти кроків.
Ні, проблему становив не Боббі, який перебував у розквіті свого непідробного іміджу «боббізму», проблема полягала в Маргарет, тій самій Маргарет, яка у семирічному віці ошелешила Фергюсона, а в дванадцятирічному віці написала йому анонімного любовного листа, яка в старших класах кидала на нього закличні погляди і бурхливо раділа від’їзду Енн-Марі-Дюмартін до Бельгії, дівчина, що спокушала його усі чотири з половиною місяці, проведені ним без Емі, уже на третьому році навчання в коледжі, в рот якої він би запхав свого язика, якби не сліпа закоханість у неї Боббі, того, хто насміхався над ним, наче Сірано де Бержерак, коли Фергюсон намагався примирити їх від імені Боббі, некмітлива, проте освічена й до болю красива Маргарет, яка з невідомих йому причин стала дружиною його старого друга, адже Фергюсона шокувала неуважність, з якою вона слухала монолог Боббі про подвійний самовбивчий прийом, і той її закличний погляд не на свого чоловіка, який розпинався біля неї, а на нього через стіл, вона поїдала його очима, наче проказувала: так, я вже місяць одружена з цим типом, тупоголовим простаком, однак я досі мрію про тебе, Арчі, і як ти міг відкидати мене всі ці роки, коли ми насправді з самого початку були створені одне для одного, і ось я, візьми мене, а далі будь що буде, тому що я ввесь час хотіла лише тебе. Приблизно таке прочитав Фергюсон у її погляді на нього в ресторані «Кресчент Біч Хоутел», і вона справді заводила його, самотнього, цнотливого холостяка, який шукав кохання, чужака в новому для нього місті, і як же не могли хвилювати його ці її погляди, і хтозна, чи не капітулював би він цього літа, якби вони з Боббі не виїхали до Балтимору, адже він і Маргарет мали безліч нагод зустрітися наодинці, тими ночами, коли Боббі був у відрядженні, граючи в Луїсвіллі, Колумбусі та Річмонді, а скільки разів він міг прийняти її запрошення прийти на обід до її помешкання, скільки пляшок вина вони б випили разом, і, вочевидь, його опір в якийсь момент послабився б, о так, саме це він прочитав в її очах, коли вони сиділи одне навпроти одного в ресторані готелю, піддайся мені, будь ласка, піддайся мені, Арчі, і, оскільки Фергюсон розумів, що не зможе утриматися від близькості з нею, він був страшенно радий, коли вона поїхала геть.