У тій серії планувалося десять нарисів, але Фергюсонові довелося зупинитися, саме тоді, коли він збирався взятися за дев’ятий (про довге волосся, міні-спідниці, перли кохання й чоботи з білої шкіри – новинки моди середини й кінця шістдесятих), коли з-за меж прилетів іще один удар молота. Останніми місяцями антивоєнний рух відносно принишк. Поступове виведення американських військ, так звана «в’єтнамізація» війни й нова система призовної лотереї – все це внесло свою лепту у затишшя, однак потому, останніми днями квітня 1970-го, Ніксон і Кісінджер зненацька розширили війну, вдершись до Камбоджі. Американська думка, як і раніше, поділилася навпіл, грубо кажучи, половина «за» й половина «проти», а це означало, що половина країни підтримувала дії влади, а от інша половина, ті, хто останні п’ять років брав участь в антивоєнних демонстраціях, вбачали в цьому стратегічному зазіханні кінець усяким сподіванням. Сотнями тисяч вони вийшли на вулиці, у студмістечках коледжів організували масові демонстрації, і от в одному з таких студмістечок в Огайо знервовані, погано навчені молоді національні гвардійці відкрили по студентах убивчий вогонь бойовими патронами, то була трисекундна стрілянина, в котрій убито було четверо, а поранено дев’ять осіб, а більшість американців так нажахалися від того, що сталося в Кентському університеті, що вони, не змовляючись, роззявили роти і видали такий колективний лемент, що він рознісся всією землею. Наступного дня, п’ятого травня, Макманус з самого ранку відрядив Фергюсона та його напарника-фотографа Тома Джанеллі до університету Буффало висвітлювати тамтешні демонстрації – і, отже, Фергюсон раптово припинив дослідження нещодавнього минулого і знову жив у Теперішньому.
У кінці лютого – на початку березня цей виш пережив кілька тижнів бурхливих конфліктів, проте найм’якший сплеск емоцій після Кента був значно не стриманішим, ніж усе, що Фергюсон спостерігав у Колумбії, зокрема на другий день по його прибутті, вітряний Буффало в розпал весни, на землі сніг, і з озера Ері дмуть крижані вітри. Ніяких будівель там не захоплювали, проте атмосфера була більш напруженою й потенційно більш небезпечною, бо на майже дві тисячі студентів і викладачів було кинуто поліціянтів у шоломах, зі зброєю, кийками та сльозоточивим газом. Тут шпурляли камінням, кидалися цеглинами, розбивали скло поліцейських машин та університетських корпусів, лупцювали по головах і тулубах, і Фергюсон знову опинився в епіцентрі, між двома ворожими натовпами, тільки цього разу було страшніше, адже студенти Буффало мали більше бажання битися, ніж студенти Колумбії, і декотрі так розійшлися й втратили самоконтроль, що Фергюсон відчував – вони готові й померти. Журналістом він був чи ні, але був так само беззахисним, як і вони, і так само, як двома роками раніше, його у все це втягнуло, і він дістав удари по голові й руці, і тепер його труїли сльозоточивим газом разом з усіма іншими, і коли він притис до палаючих очей мокрий носовичок і виблював на бруківку свій обід, Джанеллі вхопив його за руку і потягнув геть, у пошуках такого місця, де можна було б дихати повітрям, і кількома хвилинами пізніше, коли вони дісталися кута Головної вулиці та Мінесота-авеню одразу за студмістечком, Фергюсон відняв від обличчя мокрий носовичок, розплющив очі й побачив, як якийсь молодик шпурляє цеглину у вікно банку.