Шоста година. Омлет, шинка й два кусні тосту з маслом на вечерю – разом із чотирма склянками червоного вина.
Сьома година. Він сидів за своїм письмовим столом і дивився на ці два рядки Війона. Якщо дослівно: «Йому, який пив кращі й дорогі вина, не вистачало на гребінець». Або так: «І навіть гребінець був не по кишені». Або: «На гребінець не вистачало мідяків». Або: «Капусти не ставало зачесатись». Або: «І так він зубожів, що не купив і гребінця». Або: «Така вже пустка в кишенях, що без гребінця».
Дев’ята година. Він знову потелефонував до Массачусетсу. Тепер двадцять гудків, та знову ніхто не відповів.
Це було не просто нове кохання, а якийсь новий різновид кохання, новий спосіб бути собою, спосіб кращий завдяки тому, хто, й що, і як вона була з ним, такого він завше прагнув, але в минулому він ніколи не міг цього досягти. Ніяких нападів похмурої замисленості більше, ніяких мандрівок у трясовину сумних, сповнених мук, самокопань, ніяких більше нападок на самого себе – це ж слабкість, що завжди робила його меншим, ніж йому слід було бути. ГІНЕС НАДАЄ ТОБІ СИЛИ, – повідомляли плакати на стінах барів. Йому силу давала Галлі. ГІНЕС ПРИНОСИТЬ ТОБІ КОРИСТЬ, – повідомляли плакати на стінах барів. Поза сумнівом, користь йому давала Галлі Дойл.
За чверть одинадцята. Фергюсон зайшов у спальню, накрутив годинника і поставив будильник на шосту ранку. Відтак повернувся до вітальні, зняв слухавку і знову набрав номер Галлі.
Ніхто не відповів.
У квартирі прямо під Фергюсоном Чарлі Вінсент вимкнув телевізор, потягнувся й устав з дивану. Мешканець згори лягає спати, симпатичний хлопчина, котрий усе літо спав із гарненькою білявкою, такі славні, доброзичливі вони дітки, завше приємне слово на сходах знайдеться чи перед поштовими скриньками, а от тепер дівчисько поїхало, і хлопчина знову спить сам, що в якомусь сенсі навіть шкода, адже йому подобалося слухати, як нагорі здригається ліжко, а хлопчак аж гарчить, і дівка верещить і стогне, такі вже приємні звуки, таке задоволення для вух та будь-якої іншої частини його тіла, вічно він шкодує, що він не нагорі в ліжку разом із ними, не такий, яким він є зараз, а в старому його тілі, яке мав раніше, коли сам був молодим і вродливим, роки, скільки довгих рокеів тому це було, і навіть якщо тепер не піднятися йому, аби побути з ними чи поспостерігати за ними, сидячи на стільці в кутку їхньої кімнати, слухати їх та уявляти їх собі було майже так само добре, і от тепер, коли хлопчак знову залишився сам, у цьому теж було щось хороше, такий гарненький хлопчик з широкими плечима й співчутливими очима, чого б він тільки не віддав, лише б потримати цього голого хлопчика в своїх обіймах і покривати все його тіло поцілунками, і от тому Чарлі Вінсент вимкнув телевізор і, соваючи ногами, почвалав із вітальні до спальні, аби послухати як рипить ліжко, коли хлопчик крутиться на матраці і влаштовується зручніше на ніч. У кімнаті зараз було темно. Чарлі Вінсент роздягся, ліг на ліжко й подумав про хлопчика, а сам бавився із собою, доки дихання його не зробилося переривчастим, по всьому тілу не розійшлася теплота і справа не була зроблена. Відтак, у п’ятдесят третій раз від того ранку, він запалив одну довгу сигарету «Пел-Мел» без фільтра й задимів нею…
7.2
7.3
7.4
Тітка Мілдред врятувала його від найгіршого. Посмикавши за ниточки, натиснувши авторитетом завідувача кафедри англійської мови, розпотрошивши клубки тяганини один по одному, пригрозивши подати у відставку на знак протесту, якщо голова прийомної комісії не поступиться їй, обґрунтувавши свої вимоги на двохгодинній нараді з щойно призначеним президентом Френсісом Ф. Кілкойном, налаштованим проти війни, – людиною, відомою своїм співчуттям і високими моральними принципами, – професор Адлер таки вибила місце для Фергюсона як повноправного студента Бруклінського коледжу рівно за тиждень до початку першого семестру його першого курсу.