Фергюсон чомусь затримався в будинку довше, ніж слід було б, – у старому Замку мовчання, де він був ув’язнений протягом семи років і де написав оповідання про черевики, – він здебільшого самотньо стояв у кутку вітальні і майже не розмовляв з тими кількома десятками чужих осіб, що там зібралися, сам не бажаючи там бути, проте й не маючи бажання піти, приймаючи співчуття від різних чоловіків і жінок після того, як їм повідомили, що він син Стенлі, вдячно киваючи їм, потискаючи руки, але однак – надто ошелешений для чого завгодно, здатний лише згоджуватися з ними в тому, наскільки шоковані й ошелешені вони раптовим, приголомшливим кінцем його батька. Його дядьки й тітки пішли раніше, ридаючий, до краю розладнаний Сем Браунштайн та його дружина Пеггі попрямували до дверей, але навіть потому, як більшість гостей у кінці дня потяглася до виходу, Фергюсон все одно не був готовий потелефонувати Денові й попросити забрати його (він мав намір провести ніч у домі на Вудхол-кресент), оскільки він тепер зрозумів причину свого зволікання – аби випала нагода поговорити з Етель наодинці, і коли вона пару хвилин потому підійшла до нього і спитала, чи не можуть вони відійти куди-небудь і порозмовляти, його заспокоїло те, що й сама вона думала про те саме.
То була сумна бесіда, одна з найсумніших з усієї історії його життя – сидіти з невідомою мачухою в кутку для телевізора в нещодавно переобладнаному цоколі й ділитися тим, що вони знали про загадку, котрою був Стенлі Фергюсон, чоловік, як у тому зізналася сама Етель, що був для неї майже недосяжний, і як же шкодував Фергюсон цю жінку, споглядаючи, як вона здригається у сльозах, відтак якийсь час опановує себе, потім знову не витримує, яке потрясіння, повсякчас повторювала вона, який це шок – п’ятдесятичотирирічний чоловік на повній швидкості врізається в цегляну стіну смерті, другий чоловік, котрого вона поховала за останні дев’ять років, Етель Блумберг, Етель Блюменталь, Етель Фергюсон, уже два десятки років – вчителька шостого класу в безкоштовних середніх школах Лівінгстону, мати Аллена й Стефанії, і так, сказала вона, цілком природно, що вони обожнювали Стенлі, адже Стенлі надзвичайно добре до них ставився, бо по численних досліджень за темою Стенлі Фергюсона вона дійшла висновку, що він був щедрим і добрим із чужими, однак закритим і непроникним для тих, з ким йому слід було бути ближче всіх інших, для його дружини й дітей, у даному випадку – його єдиної дитини, Арчі, оскільки Аллен і Стефанія були для нього не більше, ніж далекими сторонніми, парою дітей, яку можна порівняти з сином і донькою четвероюрідного брата або людини, котра миє йому машину, а тому він запросто був із ними добрим і щедрим, а в тебе як, Арчі, спитала Етель, і чому стільки обурення один на одного у вас із ним нагромадилось за роки, стільки гіркоти, що Стенлі не дозволяв мені бачитися з тобою і не допустив тебе на наше весілля, хоча й повторював повсякчас, що не має нічого проти тебе і – цитуючи його слова – згоден почекати.