За загальними відгуками, зрослий радикалізм Мелвіля підхльоснули події в Колумбії навесні 1968 року. Уночі тридцятого квітня, коли там відбувався рейд, тридцятичотирічний колишній інженер-водопровідник з’явився в студмістечку, аби підтримати студентів, і в метушні тисячного рою поліцейських сищиків та семисот арештованих студентів, поміж незліченних нападів на зелені й білі пов’язки, Мелвіль підбивав студентів оборонятися й чинити опір поліції. Разом із невеликою бандою протестантів він почав затягувати п’ятидесятигалонні сміттєві баки із загартованої навуглеродженої сталі на дах Бібліотеки Лоу, аби потім скидати їх звідти на копів, що згуртувалися внизу. Студенти, молодші роками, зовсім не готові брати участь у таких непродуманих діях, перелякалися та розбіглися в ночі. Незабаром Мелвіля розшукала поліція, і його втягнули до іншої будівлі, де побили кийками і залишили прив’язаним до стільця. Кілька днів потому він приєднався до місцевого Комітету громадських дій (КГД), групи, що протидіяла політиці Колумбії виселяти мешканців із будівель у власності університету, і на одній із демонстрацій КГД перед баром «Герб св. Марка» на Західній 112-й вулиці його разом з кількома іншими членами групи заарештували.
Колумбія розпалила в ньому вогонь, і до наступного року він уже почав свою загальноміську вибухову кампанію. Перші атаки він здійснив так майстерно, що ще три з половиною місяці залишався на свободі, не помічений і не вистежений. У таблоїдах він був названий Божевільним Бомбістом.
Фергюсон жодного разу не зустрічався з Семом Мелвілем і не уявляв, хто це такий, до його арешту дванадцятого листопада, проте їхні історії перетнулися з четвертим і найбільш руйнівним з вісьмох вибухів, перетнулися так, що ввесь напрямок Фергюсонового життя зазнав змін, адже безумовно й напевне сталося б так, що придатний і здоровий випускник коледжу отримав би від своєї призовної комісії категорію 1-А, а вона проклала б йому стежку до процесу у федеральному суді і строку у федеральній в’язниці, та коли на початку жовтня Мелвіль висадив у повітря Призовний центр збройних сил на Вайтхол-стріт, Фергюсон ще не отримав жодних звісток про свою категорію, і коли до кінця місяця йому так і не прийшло ніяких повідомлень, та й увесь листопад ані слова, Фергюсон обережно висунув гіпотезу, що його армійські записи знищило бомбою Мелвіля, і що він, як полюбляв казати самому собі, поза бухгалтерськими книгами.
Інакше кажучи, якщо Фергюсон і справді опинився поза обліком, значить, життя йому врятував Сем Мелвіль. Так званий Божевільний Бомбіст врятував йому життя – разом із життями сотень, якщо не тисяч інших, а відтак Мелвіль пожертвував власним життям – пішов за них до тюрми.
5) Чи то так Фергюсон собі уявляв, чи так сподівався, чи то молився, аби це виявилося правдою, проте залишився він поза обліком чи ні, у нього однак існував ще один міст, котрим слід було перейти, перш ніж справа залагодиться. Ніксон змінив закон. Обмежена військова повинність залежатиме вже не від усього ресурсу американських чоловіків у віці між вісімнадцятьма і двадцятьма шістьма, котрий поповнює ряди збройних сил, а лише від декотрих із них, від тих, кому присвоять найнижчі номери в новій призовній лотереї, котру вони проведуть у понеділок, першого грудня. Триста шістдесят шість можливих номерів, по одному на кожен день року, включно з високосним, по одному на дату народження кожного юнака в Сполучених Штатах, вибір цифр наосліп, котрий повідомить тобі, вільний ти чи не вільний, підеш воювати чи зостанешся вдома, сядеш до в’язниці чи не сядеш до в’язниці, всі обриси твого майбутнього життя ліпитимуться руками генерала Чистий ТупийТалан, головнокомандувача урн, трун і всіх загальнонаціональних кладовищ.
Маячня.
Країна перетворилася на казино, а тобі навіть не дозволялося кидати за себе кості. Тобі їх кататиме уряд. Усе нижче вісімдесяти чи ста – в небезпеці. Усе вище означає: Спасибі, панове.
Номер для третього березня був 263.
Цього разу ніякого збудження, ніякого удару грому чи електричного струму в його жилах, ніякий пурпуровий крокус не зійшов крізь почорнілий сніг – але раптове відчуття спокою, може, навіть смирення, а то й смутку. Він був готовий на ту зухвалість, яку пообіцяв здійснити, а тепер йому взагалі не треба її здійснювати. Більше не треба навіть думати про це. Устань і дихай, випростайся й рухайся, уставай і вбирай у себе світ, і от коли Фергюсон устав і почав дихати й рухатися і прийняв світ, він зрозумів, що останні п’ять місяців жив у стані паралічу.