Одразу ж по цій аварії поширилася звістка, що в’язні перерізали горлянки десяти вбитим жертвам, та наступного дня в Рочестері, коли судово-медичний експерт округу Монро оглянув тіла десяти мертвих охоронців, підтвердив, що жоден із них не був забитий ножовими ударами. Їх усіх застрелили побратими-офіцери. У матеріалі «Нью-Йорк Таймс», написаному п’ятнадцятого числа Джозефом Лелівельдом, родич одного вбитого охоронця Карла Валоне оглянув тіло, а відтак сказав: «Ніхто нікого не різав. Карла навіть не чіпали. Його вбило кулею, на якій написане прізвище Рокфеллера».
Нельсон Рокфеллер належав до ліберального крила Республіканської партії і до бійні в Аттіці завше вважався людиною помірною, з тверезим глуздом, проте в травні 1973 року він знову збентежив світ, коли через законодавство штату Нью-Йорк проштовхнув пакет законів, що передбачали мінімальне покарання терміном від п’ятнадцяти років до довічного ув’язнення за продаж двох унцій чи більше героїну, морфію, опію, кокаїну чи канабісу, або ж за володіння чотирма унціями чи більше цих самих речовин. Так звані Наркотичні закони Рокфеллера були найбільш каральними з усіх, які коли-небудь накладав який-небудь штат у країні.
Можливо, він і далі мріяв стати президентом і жадав показати, до чого сам він показний, крутому табору американської громадськості, що обстоював закон-і-порядок, та, як би не хотілося йому очолити Вільний Світ, Рокфеллер не спромігся виграти номінацію власної партії після балотування в президенти в 1960-у, 1964-у і 1968-у роках, коли він програв Ніксону, Голдвотеру й знову Ніксону, та коли зганьблений Ніксон у 1974 році подав у відставку зі свого поста, новим президентом став його віце-президент Джеральд Форд, котрого самого призначили після відставки зганьбленого Спіро Агню, і призначив Нельсона Рокфеллера своїм віце-президентом, і через те ці двоє стали єдиними людьми в американській історії, які посіли свої посади, не обрані на них американським народом, і ось так воно вийшло, що 19 грудня 1974 року по голосуванню «287-проти-128» в Палаті представників та голосування «90-проти-7» в Сенаті Рокфеллер прийняв присягу як сорок перший віце-президент Сполучених Штатів.
Він був одружений на жінці на прізвисько «Щасливиця».
Про автора
Пол Остер – популярний автор творів «Сансет-парк», «Невидимка», «Книга ілюзій», «Нью-Йоркська трилогія» та багатьох інших. У 2006 році він був нагороджений Відзнакою Принца Астурійського в галузі літератури. Серед його інших відзнак – приз Королівської династії Медічі за роман «Левіафан», Нагорода за незламність духу за сценарій фільму «Дим» та премія Неаполітанського літературного фестивалю за «Сансет-парк». У 2012 році він став першим лауреатом Нью-Йоркського Конкурсу літературних діячів у категорії «белетристика». Він також був лауреатом Дублінської Міжнародної літературної премій у галузі художньої літератури («Музика шансу») та Едгарівського призу («Скляне місто»). Є членом Американської Академії Мистецтв і Літератури. Його праці перекладені більше ніж сорока мовами. Живе в Брукліні, Нью-Йорк.