Коли ж вони не поралися в хаті й не ходили до кіно, Фергюсони проводили недільний вечір за візитами до знайомих, або знайомі приходили з візитами до них. З огляду на те, що більшість клану Фергюсонів мешкали тепер з іншого боку країни, родинні тусовки в Нью-Джерсі припинилися назавжди, але поблизу жило кілька друзів, тобто друзів батьків малого Фергюсона, зокрема, материна подруга дитинства з Брукліна, Ненсі Соломон, яка мешкала в Вест-Орандж і виготовляла олійні малюнки для студії «Роузленд»; був також батьків друг дитинства з Ньюарка, Сем Браунштайн, який жив у Мейплвуді і кожного недільного ранку грав з батьком у теніс, тому інколи в неділю пополудні Фергюсон зі своїми батьками приїздили в гості до Браунштайна та його дружини Пеггі, яка народила йому трьох дітей, дівчинку та двох хлопчиків; всі вони були старшими за Фергюсона щонайменше на чотири роки, а інколи Браунштайни відвідували Фергюсонів у їхньому будинку, який невдовзі вже не мав бути їхнім; інколи замість Браунштайнів приїздили Соломони – Ненсі зі своїм чоловіком Максом та двома своїми хлопцями, Ст’юї та Ральфом, кожен з яких був молодшим за Фергюсона щонайменше на три роки; ці човникові нью-джерсійські візити стали для малого Фергюсона тяжким випробуванням, бо він був надто дорослим, щоби з насолодою гратися з малими Соломонами, і надто малим, щоби з задоволенням гратися з дітьми Браунштайнів, які насправді були вже надто дорослими, щоби вважатися дітьми. Тому Фергюсон під час цих тусовок часто почувався розгубленим, не знаючи, куди йти і що робити, бо йому швидко набридали витівки трьохрічного Ст’юї та шестирічного Ральфа, а розмова між п’ятнадцяти-та сімнадцятирічними хлопцями Браунштайнів йому була незрозумілою взагалі, тому йому не залишалося нічого іншого, як проводити свій час в компанії тринадцятирічної Анни Браунштайн, яка вчила його грати в кункен та настільну гру під назвою «Кар’єра», але вона вже була наділена помітними грудьми, а в роті у неї були ортодонтичні скоби, через які він не міг на неї спокійно дивитися, бо в тих скобах постійно застрявали харчі – крихітні шматочки помідорів, недоїдене м’ясо, тому кожного разу, коли вона посміхалася (а посміхалася вона часто), у Фергюсона виникав напад мимовільної конвульсивна нудоти, і йому доводилося швидко відвертатися.
Втім, тепер, коли вони вже були на грані переїзду до нового будинку, що дало Фергюсону важливу нову інформацію про його батька (проблема надмірних грошей, надмірного часу, витраченого на заробляння грошей, настільки надмірного, що шість днів на тиждень батько перетворювався для нього на невидимку, а це малому не подобалося і навіть дуже не подобалося, воно пригнічувало його і злило (було іще якесь підходяще слово, але він не міг його згадати), тож тепер, маючи батька постійно на думці, Фергюсон визнав за повчальне згадувати оті нудні візити Соломонів та Браунштайнів як спосіб досліджувати на практиці представників чоловічої половини людства, порівнюючи поведінку свого батька з поведінкою Сема Браунштайна та Макса Соломона. Якщо розмір будинку був тою міркою, якою визначалася кількість грошей, яку вони заробляли, то його батько був багатшим за них обох разом узятих, бо навіть їхній будинок, будинок Фергюсонів, той, який був для них начебто замалим, який їм слід було поміняти на кращий, був більшим і привабливішим за будинки Соломонів та Браунштайнів. Його батько їздив на «олдсмобілі» моделі 1955 року і вже подумував поміняти його у вересні на новий «кадилак», тоді як Сем Браунштайн їздив на «ремблері» 1952 року, а Макс Соломон – на «шевроле» 1950 року випуску. Соломон працював експертом з позовів в страховій компанії (що це означало – малий Фергюсон жодного поняття не мав), а Браунштайн був власником магазину спортивних товарів у центральній частині Ньюарка, не трьох магазинів, як його батько, а лише одного, який, менше з тим, давав достатньо грошей, щоби забезпечувати пристойне життя його дружині та трьом дітям, тоді як три магазина Фергюсонового батька забезпечували засоби існування лише для одної дитини та дружини, яка, до того ж, працювала, на відміну від Пеггі Браунштайн. Як і батько Фергюсона, Сем Браунштайн та Макс Соломон кожного дня їздили на роботу заробляти гроші, але жоден з них не полишав своєї домівки о шостій тридцять ранку, не працював до такої пізньої години, що діти їхні вже спали, коли вони поверталися додому. Тихий і флегматичний Макс Соломон, поранений на війні у Тихому океані, ходив злегка накульгуючи, а гучноголосий і експансивний Сем Браунштайн сипав жартами і по-панібратськи поплескував батька по спині; вони були дуже різними своїм виглядом і поставою, однак в глибині душі обидва відрізнялися від батька Фергюсона навдивовижу однаково, бо вони обидва, схоже, працювали, щоби жити, тоді як його батько жив, щоби працювати. А це означало, що життя друзів його матері й батька більше визначалося їхніми пристрастями, аніж тягарем обов’язків; у Соломона це була пристрасть до класичної музики (він мав велику колекцію платівок та саморобну високоякісну аудіо-систему), Браунштайн любив спорт в усіх його численних проявах, від баскетболу й до кінних перегонів, від легкої атлетики до боксу, а єдиною розвагою батька Фергюсона був, окрім роботи, теніс, який, на думку Фергюсона, був недолугим та ущербним різновидом хобі, бо кожного разу, коли Браунштайн під час візиту вмикав по телевізору бейсбольну гру чи футбольний матч, і всі хлопці та чоловіки з обох родин скупчувалися у вітальні, щоби вболівати за улюблену команду, його батько в дев’яти випадках з десяти, так само, як і в кінотеатрі, натужно боровся зі сном. Ця боротьба тривала від п’яти до п’ятнадцяти хвилин, а потім батько припиняв спротив і засинав.