Саме в цім і полягала реальна відмінність, виснував Фергюсон. Значення мала не кількість грошей, не те, що людина могла чи не могла робити, могла чи не могла придбати більший будинок чи дорожчий автомобіль, значення мала амбіція. Саме цим і пояснювалося, чому Браунштайн та Соломон пливли рікою життя у відносному спокої – бо їх не терзало прокляття амбіцій. На відміну від них, його батька та дядька Дона поглинали амбіції, що, як це не дивно, робило їхні світи вужчими й менш комфортними, аніж ті світи, які були неуражені цим прокляттям, бо амбіції означають постійну відсутність задоволеності, постійне прагнення чогось більшого, постійну борню, порив уперед, бо жоднен успіх ніколи не буде достатньо великим, щоби задовольнити потребу в нових і ще більших успіхах, амбіції означають примус з одного магазину зробити два, а потім з двох зробити три, чотири і п’ять, так само, як одна книга є лише першим кроком до іще одної, а потім – до довічного написання все нових і нових книжок, яке потребувало не меншої концентрації зусиль і цілеспрямованості, аніж тої, якої потребував бізнесмен для того, щоби розбагатіти. Олександр Македонський завойовує світ – а що далі? А далі будує космічну ракету й вторгається на Марс.
Фергюсон перебував у першому десятиріччі свого життя, і це означало, що книги, як він читав, і досі обмежувалися цариною дитячої літератури, пригодницьких книжок, романів про шкільних гравців у футбол та міжгалактичних мандрівників, спрощених біографій видатних чоловіків та жінок, таких як Авраам Лінкольн та Жанна Д’Арк, але тепер, почавши досліджувати душевні порухи дядька Дона, він подумав, що не завадило б прочитати щось із ним написаного, або, принаймні, спробувати прочитати, тому одного дня він спитався у матері, чи немає у них вдома якоїсь із дядькових книжок. Так, відповіла матір. Ми маємо обидві.
Фергюсон: Обідві? Що значить «обидві?
Матір: Це – довгі книжки, Арчі. Кожна з них писалася роками.
Фергюсон: А про що вони?
Матір: Це – біографії.
Фергюсон: Мені подобаються біографії. Хто ці люди?
Матір: Люди з давнього минулого. Німецький письменник початку дев’ятнадцятого сторіччя на ім’я Кляйст. Французький філософ і науковець сімнадцятого сторіччя на ім’я Паскаль.
Фергюсон: Ніколи про них не чув.
Матір: По правді кажучи, я також не чула.
Фергюсон: А це цікаві книги?
Матір: Гадаю, що так. Люди кажуть, що цікаві.
Фергюсон: Ти хочеш сказати, що сама їх не читала?
Матір: Кілька сторінок то тут, то там, але не цілком. Боюся, що це – не моє.
Фергюсон: Але ж інші люди вважають їх цікавими. Це означає, що дядько Дон заробляє багацько грошей.
Матір: Не зовсім. Це – книги для науковців, а науковці не мають великої аудиторії. Саме тому дядько Дон і пише так багато статей та оглядів. Для того, щоби мати додатковий заробіток, поки він пише свої книги.
Фергюсон: Все ж я б хотів прочитати якусь із його книг.
Матір (посміхаючись): Хочеш – читай, Арчі. Але не дивуйся, якщо вони видадуться тобі надто важкими.
Тож матір Фергюсона дала йому ті дві книги, кожна з яких мала понад чотириста сторінок, два грубих фоліанти, друковані петитом і без ілюстрацій, опубліковані видавництвом Оксфордського університету, а через те, що обкладинка книги про Паскаля сподобалася Фергюсону більше, бо на ній була виразна фотографія посмертної маски видатного француза, зображена на повністю чорному тлі, він вирішив почати саме з неї. Прочитавши перший параграф, Фергюсон збагнув, що цю книгу не просто важко було читати – її було неможливо читати взагалі. Я іще до цього неготовий, сказав він самому собі. Доведеться почекати, поки я підросту.