Другокурсник-доброволець записався на мій спецкурс. Зараз він сидить на другій парті, ніжна щетина переросла в борідку, яка ще більше увиразнює м’язисті губи. Зараз це тренд — хлопці запускають борідки, навіть першачки. Я ще досі не звик до такої кількості бородатих дітей навколо. У них ще зовсім юні личка, вони думають, що борода додає їм солідності й капітальності, але насправді все навпаки — на антитезі вони виглядають ще молодшими, а молодості забагато не буває. Їхні трендові борідки і щетини — симптом нового часу, який вони ненаситно, захланно п’ють, як кофеїн, що збадьорює. Своїм зовнішнім виглядом вони ніби доводять своїм батькам, що вони вже дорослі й статечні, що їм не потрібне моралізаторство з уст покоління вічних черг і дефіцитів.
Бородаті діти виходять на вулиці і маніфестують свою новочасність своїй країні. Вони бодай на вигляд хочуть бути старшими, ніж є насправді, вони поспішають перерости дебільне міжчасся. Бородаті діти хочуть одним махом перестрибнути міжчасся і приземлитися вже в новому часі, модному й барвистому. Швидке дорослішання є їхньою ціною за квапливе компресування часу, що завис. Вони готові заплатити цю ціну.
— Неможливо плисти відкритим морем у своєму маленькому задраяному акваріумі. Націй у тому розумінні, до якого ви звикли, вже не існує. Нація стала синонімом слова «походження», та й годі. Нація буде результатом свідомого вибору. До неї можна примикати і від неї можна відлучатися. Своє походження можна культивувати, а можна й позбавлятися його. Чистих націй уже давно не існує відтоді, як людина подолала кордон свого поселення.
— А як же тоді не розмитися, не розчинитися?
— А ось тут у хід ідуть геть інші маркери. Єдина ціль, яка виправдовує існування держав, — захист мови. Світове різноманіття є різноманіттям мовним. Тому що національні традиція й культура вже перестали бути приватизованими. В японському кімоно чи індійському сарі може ходити будь-хто, тірольські йодлі чи єврейську клезмерську музику може виконувати хто завгодно — питання лише в бажанні й доцільності, і при цьому ваша національність не має ніякого значення. А от рідна мова завжди вестиме вас до еґреґора власної ідентичності. Ви належите мові. Ви можете знати десятки мов, та все ж ви належите рідній мові, вона є вашим маркером, вашим шлунковим соком, який поза вашою волею перетравлює світ.
— Ви говорите як фаріониха.
— А й справді. Дожився! Ж-ж-ж-жах.
24
Лінгвістичне каліцтво — ось що Єфросинія одразу відчула в Німеччині. Незнання тутешньої мови автоматично робила її ізґоєм, людиною неповносправною. Вона була собакою-дворняжкою, яка все розуміла, але сказати не могла нічого. Кляп затикав гортань, хотілося перейти на миги й жести, німота виривалася зоологічними звуками, від яких самій було страшно, і вона, як ніколи, збагнула ціну порозуміння між людьми.
Її батько, Ілія, був із покоління тих, хто рідну мову відрядив у спогад. По-грецьки не було сенсу розмовляти, тож Єфросинія народилася з розчепіреною ідентичністю.
— Хто я? Не тутешня, бо не звідси. Не іноземка, бо не звідти.
На відформатованій флешці мала з’явитися якась нова тотожність. Спостерігаючи, як її батько Ілія успішно колонізовує край паперових людей, Єфросинія почувалася креолом. Покинувши метрополію, вони приїхали на цей задвірок, передмежжя, пограниччя. Єфросинія почувалася саме так: вони колонізатори, вони сильніші, вони мають підшкірну пам’ять про щось таке, що місцевій челяді навіть не снилося. Неспроста саме їм, а не комусь іншому, вдалося заснувати тут немислиме — латифундію, ранчо, асьєнду, приватний аграрний маєток, заснований на добровільності.
Як і всі креоли, Єфросинія розцінювала свою змішаність із місцевими устоями як благо, перевагу. Ця змішаність давала їй змогу вийти з натовпу і бути вищою від менталітету. Їй завжди подобався стан стиковості — стан, коли можна одночасно контактувати з різними практиками. Вона ніколи не хотіла бути носієм чистої ідентичності. Їй здавалося це дуже нудним. Грецькі «штучки», передані мамою, Єфросинія залюбки прикладала до місцевого побуту, і з цього виходила чиста творчість, синтетична третя якість, в якій дві базові не сварились, а співіснували напрочуд гармонійно. Єфросинія сама була тією синтетичною третьою якістю, що постала від перемішування всього з усім. Вона кохалася у цьому стані, у цій обраності, у цій можливості сполучати тутешнє з нетутешнім, від чого тутешнє ставало новим.