— Пан Джонсон теж, — нагадав Чендлер.
— Але пан Джонсон спокійний.
— Занадто спокійний.
— Я б сказав, він втомлений, — припустив інспектор.
— Або демонструє незворушний характер убивці.
Мітч розгладив свої вилоги.
— Або, сержанте, цей чолов’яга змирився з тим, що його впіймали. Якщо ви так боїтеся, що він знову спробує втекти, можемо організувати все за допомогою відеозв’язку. Скористаємося новими натільними камерами.
Чендлерові надсилали інформацію про те, що Порт-Гедленд випробовував камери, зображення з яких можна було завантажити і використати як докази. І Мітчевий план був розсудливий, якщо не зважати на одну — головну — ваду, про яку сержант нагадав:
— Там угорі взагалі не буде сигналу.
Мітч випнув підборіддя.
— У такому разі вибору ми не маємо. Візьмемо пана Джонсона. Обох одночасно я не виводитиму. І вирушаємо негайно. П’ять хвилин.
Однак за ці п’ять хвилин з’явилася ще одна перешкода. До відділку увійшли двійко адвокатів, яких призначив суд і які прибули сюди з Ньюмена гелікоптером. Обидва були поважні юристи-практики і радо взялися за таку ласу справу. Тож до відділку вони увійшли майже як Мітч: одразу взялися вимагати зустрічі зі своїми клієнтами, вимагати ознайомити їх зі звинуваченнями й нарешті вимагати, щоб затриманих відпустили. Щоправда, отримали лише час у кімнаті для допитів, — щоб підозрювані змогли дати їм свої інструкції та, як здогадувався Чендлер, надиктувати численні скарги.
Чендлер обмірковував свої варіанти, хоча, щиро кажучи, це були Мітчеві варіанти. Їм потрібен був хтось із чоловіків, щоб дістатися могил, однак адвокати аж ніяк цього не дозволять. А не висунувши Ґабрієлеві та Гітові звинувачень, вони не зможуть надовго затримати їх у відділку. Мітчеві доведеться вигадати щось, що завгодно, аби тільки залишити підозрюваних неподалік. Напевно, висунути не такі серйозні звинувачення у викраденні автівки та погрозах офіцерові поліції. Йому це не сподобається. Чендлерові точно не подобалося.
— Мій клієнт залюбки допоможе вам знайти ті могили. — Голос заскочив його зненацька. Чендлер підвів погляд.
Біля його стола застигла білява юристка, яку призначили Ґабрієлевою адвокаткою.
— Справді?
— Так, попри мої поради не робити цього, — зітхнула вона.
Мітч вилетів зі свого кабінету, немов тільки й чекав нагоди вискочити.
— Відмінно! Берімося до роботи! — оголосив він, шкірячись від вуха до вуха.
Не отримавши схожої пропозиції від Гіта та його юриста, Чендлер запропонував привести з камери Ґабрієля. Коли двері відчинилися, худорлява постать на ліжку не поворухнулася. Чендлер не зміг відігнати згадку про одну статтю, в якій прочитав, що найсолодше злочинці сплять після того, як їх упіймають, — напруження від необхідності постійно залишатися пильним нарешті минає.
Коли він одягнув Ґабрієлеві кайданки, той підвівся.
— Нам це необхідно? Я погодився допомагати. — Голос у нього був змучений.
— Це стандартна оперативна процедура.
— Але я співпрацюю.
— І ми вдячні вам за це.
Ґабрієль нахилився ближче до Чендлера, наче не хотів, щоб його слова хтось підслухав, особливо Гіт. Його голос перетворився на оксамит, знову прибираючи того невловимого гіпнотичного відтінку, який сержант уже помічав раніше.
— Невже ви — невже вони — досі не збагнули, що він бреше?
Чендлер дивився на чоловіка, що злегка нахилився вперед: його спина вигнулася так, наче ця ніч у камері додала йому років. Вигляд у Ґабрієля, як не крути, був знесилений.
— Ще ні.
— Ви досі гадаєте, що я?.. — він затнувся.
— Навіть тепер ми не можемо виключити жодного з вас.
Схоже, ця відповідь дещо приголомшила Ґабрієля. Чендлер вивів його із зони з камерами. Мітч під наглядом юриста звернувся до підозрюваного:
— Сподіваюся, сержант пояснив, що саме ми просимо вас зробити. — Ґабрієль кивнув. — Ви маєте цілком усвідомлювати, що не мусите допомагати. Але ми сподіваємося, що будете.
— Мені немає чого приховувати, — запевнив Ґабрієль, вирушаючи в супроводі Чендлера до дверей.
— Куди ви його ведете?
Тієї ж миті Ґабрієль застиг. І Чендлер теж. З камери долинув безтілесний голос Гіта. Джонсон повернувся туди, звідки він лунав. І де було обличчя. Вузеньку щілинку в дверях залишили незачиненою, щоб повітря могло потрапляти всередину й виходити назовні. Підозрювані витріщилися один на одного. Чендлер тримав руку на кайданках, але не тягнув Ґабрієля геть, бажаючи побачити, який тут розіграється сценарій.
Обидва чоловіки не відводили поглядів і мовчали. Ґабрієль не ворушився, лише на спітнілій скроні пульсувала жилка.
Гітове обличчя в камері скривилося, очі безладно кліпали. Він мав наляканий вигляд.
І не витримав перший.
— Він брехливий виродок, — заволав Гіт, безпомічно гупаючи кулаками в сталеві двері. — Визнай це, виродку! Визнай, що підібрав мене, привіз туди і намагався вбити! Може, ця команда занадто тупа, щоб зрозуміти, але я знаю!
Почувши це, Ґабрієль відвернувся і заплющив очі, наче намагаючись зібратися з силами. Глибоко вдихнувши, він подивився спершу на Чендлера, а тоді на Мітча.
— Я не… Він… — Ще один глибокий вдих. — Будь ласка, ми можемо піти? Просто зараз? Я допоможу вам знайти ті могили, тих людей.
Черговий спекотний день на непривітній землі. Чендлер сів позаду, охороняючи Ґабрієля, а Мітч їхав попереду поруч із Ропером. Ґабрієлева адвокатка неохоче залишилася в місті. Позаду них тягнулися чотири поліційні автівки, а неподалік виднівся конвой із журналістських фургонів. Місцевість кидала фургонам неабиякі виклики, однак всі вони подолали лісову дорогу; вочевидь машини були такі ж уперті, як репортери всередині.
Чендлер побачив, як перед ними з’явився крихітний паркувальний майданчик, затиснутий між деревами і скелею. Як і все навкруги, він роками не змінювався. Сержант глипнув на переднє сидіння, щоб оцінити Мітчеву реакцію. Ніщо в інспекторовому обличчі не свідчило про те, що він упізнав це місце.
Витягнувши Ґабрієля з машини, Чендлер продовжував прикривати його від поглядів репортерів, що заполонили протилежний кінець майданчика. Поспіхом організували прес-конференцію, і Мітч, перекрикуючи галас, пояснював морю мікрофонів, що вони привезли на місце одного з підозрюваних, щоб краще зрозуміти перебіг подій.
— Яких подій? — запитав пильний журналіст.
— Зараз ще зарано щось казати, — повторив Мітч, змушуючи натовп невдоволено зашепотітися.
— Ви досі нічого не повідомили, — нагадав анонімний голос.
Озвався ще хтось:
— Ви вже в змозі когось звинуватити? І якщо так, то за який злочин?
Це були вагомі запитання, подумав Чендлер, і незабаром їм доведеться відповідати на них, адже до справи взялися юристи. Скоро їм доведеться висунути звинувачення одному з чоловіків, або і двом, якщо Мітч доможеться свого. Або так, або доведеться відпустити обох. Сержант вивчав Ґабрієлеву реакцію на галас, який він здійняв і від якого його затуляли. Нічого. Він залишався пасивним, ніби був лише фоном, актором масовки, а не грав головну роль. Схоже, він, як і Мітч, вмів приховувати свої почуття. Або відгородив щитом все, що пережив. І вижив.
— Боюся, вам далі йти не можна, — сказав Мітч у відповідь на гучний розчарований стогін журналістів. — Я знаю, знаю, ми всі засмучені, але йдеться про потенційне місце злочину, і я не хочу, щоб там зчинився безлад. — Він продовжив, тицяючи пальцем: — Ось Ропер і Великий Джим, вони залишаться тут, щоб завадити будь-кому з вас, люди добрі, вирушити за нами. Не хочу, щоб ви заблукали там. Я знаю, що може статися.
На мить Мітчева маска зникла. Чендлер не зміг цього побачити, але тремтіння в голосі його колишнього друга викрило все. Мітч пам’ятав.
Ґабрієль у наручниках і під вартою вирушив до спаленої хижки, Ерін і Йоган вартували, мало не приклеївшись до підозрюваного на випадок, якщо він спробує втекти.
Чендлер тримався позаду разом із Фло та Лукою. Ця парочка негайно потоваришувала, адже обоє були молоді й огидно привабливі. Вони шепотілися, обговорюючи справу, переконані, що ніхто їх не підслухає.