— Ми обшукали все так ретельно, як змогли, — нагадав Мітч. — Навіть якщо він це зробив, ми шукаємо ту ж саму голку в копиці проблем.
— Гаразд, чи не варто нам продемонструвати, що ми щось робимо? Замість того щоб сидіти тут і чекати, поки він зробить наступний крок? — запитав Лука. Це рішення було суто косметичне, допомагало зберегти лице. Створити собі гарну репутацію у публіки. Він таки потихеньку перетворювався на Мітча.
— Рішення сидіти тут досі може бути найкращим, Луко, — заперечив Чендлер. — Він напав на нашого ув’язненого, щойно йому випала нагода. Можливо, він повернеться, щоб закінчити розпочате.
— Яке б рішення ми не ухвалили, слід повідомити про це пресу, — вирішив Мітч. — Гадаю, цього разу буде краще, якщо це зробить хтось із вас, місцевих. — Попри те що інспектор не дивився на нього, Дженкінс зрозумів, на кого перекладають відповідальність.
— Чому місцевих? — перепитав він, бажаючи почути якусь аргументацію.
— Щоб показати, що місцева поліція і Поліція штату продовжують узгоджено працювати разом задля захисту міста.
Як Чендлер і очікував, лайно, а не причина.
— Тож ви хочете, щоб я вийшов до них і сказав, що у нас нічого немає, й уособив собою некомпетентність сил поліції.
Мітч похитав головою, проте його усмішка говорила за нього.
— Ні, сержанте, я хочу, щоб ви вийшли до них і зробили свою роботу.
— Старший офіцер тут ви, — погодився Чендлер.
— Маєте рацію. І я наказую вам провести конференцію.
— І що я маю їм сказати? Що у нас немає жодних зачіпок; нехай пристебнуться, причаяться і чекають, поки Диявол з’явиться тут власною персоною?
— Не такими словами. — Мітч трохи помовчав. — Вам слід навчитися давати собі раду з розчаруваннями і невдачами, сержанте.
— Я вже навчився, — огризнувся Чендлер. Він більше ні міг стримуватися. Час розіграти його джокер. Якщо Мітч збирається спробувати втягнути його в це лайно, то їм обом доведеться забруднитися. — Увесь цей безлад почався лише через те, що Ґабрієль украв у вас ключі, коли ви накинулися на нього в кімнаті для допитів.
На Чендлерів подив, ця заява не позбавила Мітча незворушності. Схоже було, що він її чекав. Попри всі сподівання, Чендлер відчув, як мороз пішов поза шкірою. Він потрапив прямісінько в пастку.
Мітч позадкував від стола й виструнчився на повний зріст.
— Зараз не час розкидатися звинуваченнями, сержанте. Преса чудово впорається з цим самотужки. Ми мусимо згуртуватися. «Залишатися єдиним цілим», — сказав він, звертаючись до всіх присутніх за столом.
— Вам не здається, що починатися це має з боса? — поцікавився Чендлер.
— Йдеться про те, щоб виступити єдиним фронтом.
— За лідером, якому ми можемо довіряти.
Чендлер подивився на всіх, хто сидів за столом. Раніше він міг оцінити їхню відданість, однак напруга останніх днів засліпила його. Він не міг сказати, чи Таня, Джим і Нік продовжують достатньо вірити у нього як у лідера, щоб повірити його звинуваченням. А Лука взагалі був безнадійний.
— Ми зробили хибний крок. Зараз час надолужити, — оголосив інспектор, злегка скрипнувши зубами.
— І ваше завдання — очолити це надолуження, — озвався сержант. Мітч помовчав, а тоді відвів Чендлера вбік і сказав, стишивши голос:
— Мені не хочеться нагадувати вам про це, сержанте, але запам’ятайте: я пишу звіт про те, що сталося. Одного разу ви вже дали Ґабрієлю втекти, нескладно буде повірити, що це сталося знову.
Чендлер глибоко вдихнув.
— Коли ти став таким виродком? — сказавши це, чоловік збагнув, що Мітчелл завжди був виродком. Він завжди був самозакоханий, навіть у підлітковому віці. А значок полісмена лише випустив маніяка на волю. — Коли ти почав кидати всіх на амбразуру?
Ендрюс не розгнівався. Тоненька усмішка підказувала, що він, можливо, навіть сприйняв це як комплімент.
— Твоя кар’єра зайде в тупик, Чендлере, а надто коли просочаться подробиці про те, як ти — і твоя команда — маючи на руках убивцю, двічі дали йому втекти. Отже, якщо ти — і вони — хочете зберегти роботу, коли все закінчиться, я раджу тобі вийти до журналістів і згодувати тим псам якусь історію. Що подумає суддя, якщо Сара і Джаспер матимуть самотнього батька без доходів?
Чендлерові несамовито хотілося зацідити в це самовдоволене лицемірне обличчя. Він подивився в протилежний бік кабінету, де сиділа решта його команди. Сержант не хотів, щоб всі вони пішли на дно разом із його кораблем. Джим мусив підтримувати стареньких батьків, Таня мала трьох дітей. Нік лише починав, а Лука… ну, якраз із ним усе буде гаразд.
Будь-хто з Мітчевих клонів виживе, як таргани під час апокаліпсису. До того ж Ендрюс мав рацію: якщо він втратить роботу, це буде на руку Тері.
Зціпивши зуби, Чендлер вийшов із дверей. Спалахи камер засліплювали, запитання репортерів намагалися пробити броню, а промені прожекторів заганяли в рамки. Спробувавши опанувати себе, сержант підняв руку. Усі запитання стихли.
Чендлер передав навколишньому натовпу найновішу інформацію. Повторив загальновідомий опис Ґабрієля, попросив, щоб люди, побачивши його, не наближалися, а натомість телефонували в поліцію, і закінчив промову, закликаючи громадськість не виходити з будинків.
Коли сержантова промова закінчилася, знову полилися запитання. Наскільки Ґабрієль небезпечний? Чи правда, що вони спочатку тримали його під замком, а потім дали втекти? Чи може він підтвердити особи шістьох жертв? Чи є шанс, що він продовжить вбивати? А другий підозрюваний досі під арештом? Чому другий підозрюваний досі під арештом? Засліплений світлом Чендлер відповів на всі запитання. Він навіть пояснив, як саме Ґабрієль утік, повторивши офіційну версію: процедурна помилка, звинувачувати слід не когось конкретного, а всю систему.
Відповідаючи, чоловік оглядав юрбу. Попри прохання розійтися, скидалося, що натовп лише набрякає, і він розглядав обличчя, шукаючи Ґабрієля, який заховався поміж них. Щоб повернутися, Джонсон мав бути надзвичайно сміливим або недоумкуватим, однак він уже довів свою спритність та безстрашність. Чендлер шукав у натовпі бороди й капелюхи, прості маскувальні засоби, якими міг скористатися Ґабрієль. Шукав засмаглі обличчя і чоловіків певного зросту. Ніхто з них не був схожий на Ґабрієля, тож сержант попросив журналістів розійтися до ранку і дати поліції робити свою роботу.
Чендлер прокрався назад до відділка, почуваючись зловмисником. Тепер він теж брав участь у змові. Брехав пресі.
Однак просто зараз Чендлер не мав часу обдумувати свою нещирість. Він зосередився на тому, щоб упіймати Ґабрієля і відповісти на одне запитання, що давно кружляло у нього в голові. Чому Ґабрієля так зачаровує потреба вбити Гіта, що він добровільно дав заарештувати себе і чекав вдалої — майже — нагоди для нападу?
Можливо, було щось, про що він не здогадався запитати у Гіта. Чендлер пройшов крізь контору до камер. Гіт підійшов аж до дверей.
— Я не розмовлятиму ні з ким без мого адвоката.
— Послухайте, пане Барвелл… Гіте. Я не думаю, що ви якось до всього цього причетні, — почав Чендлер.
На мить запала тиша, а тоді пролунала розлючена відповідь:
— Трохи запізно для таких заяв. І якщо я ніяк до цього не причетний, можна мені вже піти?
— Ми мусимо вбезпечити вас, поки не знайдемо Ґабрієля. Я переконаний, що він досі полює на вас. Думаю, він дав себе заарештувати тільки для того, щоб підібратися до вас.
Ув’язнений похитав головою.
— Але чому? Я його навіть не знаю.
— Я намагаюся дізнатися про це.
— Якщо ви мене випустите, я буду неподалік. Або можете вивезти мене з міста під наглядом. У броньованій машині чи як захочете.
— Я не можу цього зробити, вибачте. Тут ви в безпеці.
— Чорта з два! Принаймні за стінами цієї камери я маю шанс утекти. Зважаючи на те, як ви переконані, що він полює на мене, вам чудово вдалося допомогти йому опинитися неподалік і спробувати мене прикінчити. А потім ви дали йому втекти. Тож пробачте, що я не приголомшений вірою у ваші сили.