— Навіть не знаю, хто тут більший псих.
Полишивши спроби звільнитися від кайданків, Гіт слухав Чендлерові пояснення про те, що відбувалося, і недовіра його щомиті зростала.
— Я мушу повернути їх, — пояснив сержант, сподіваючись на підтримку від свого заручника.
Але не отримав її.
— Поставивши на кон мене? Мов якусь грьобану фішку в казино.
— Це пастка. Я вже все обдумав. — Чендлер був не повністю відвертий: попри те що він розібрався з азами, його припущення досі було не надто докладне. — Мені потрібна ваша допомога.
Гіт шалено захитав головою.
— Ви її не отримаєте.
— Нік нас прикриє.
Молодий констебль стояв під дальньою стіною, витягнувши руки в кайданках, які Чендлер уперто надягнув на нього, перш ніж випустити з камери. Сержант досі намагався з’ясувати, чи хлопець збирається допомагати, чи чинити опір.
— Ну, це просто сповнює мене надії, — озвався Гіт; із його голосу аж сочився сарказм. Раптом чоловікове обличчя засяяло. — Ха! Вам не вдасться вивести мене на вулицю без того, щоб я розпатякав усе пресі. Я скажу їм, що відбувається, що ви схибнулися, і…
Його перервав телефонний дзвінок. Усі витріщилися на апарат. Якщо дзвонить Мітч чи ще хтось із колег, а вони не відповідатимуть, це буде підозріло.
— Сержанте, ви не можете взяти його, — нагадав Нік. — Ви офіцер поліції. А він — член суспільства, яке ви присягалися захищати.
Чендлер міцно заплющив очі. Йому не потрібні були Нікові нагадування про присягу, однак о`брази Сари та Джаспера викарбувались під повіками і відганяли всі інші міркування.
— Я мушу захистити ще двох членів суспільства, Ніку.
— І що робить їх кращими за мене? — виплюнув Гіт.
Мільйон усіляких речей. Кожна грьобана річ. Чендлер знову заплющив очі й глибоко вдихнув, перш ніж озватися:
— Іноді необхідно ризикнути, — сказав він.
— Тільки не моїм життям.
— У мене немає вибору.
— Вибір завжди є, сержанте, — втрутився Нік.
Чендлер похитав головою.
— Але не цього разу.
Хай як Чендлерові кортіло поміняти Гіта й забрати своїх дітей, він залишався в глухому куті: як вивести непоступливого заручника і ймовірно непоступливого Ніка з відділка так, щоб їх ніхто не побачив? Десь позаду досі розривався телефон — він змовкав на кілька секунд, а тоді заходився з новою силою.
У Чендлера сформувалася ідея. Це був постріл навмання, але чоловік знав, що на його основний елемент можна покластися: допитливість преси.
Залишивши Ніка і Гіта самих, Чендлер вийшов через центральні двері, щоб звернутися до натовпу, що зібрався під ними. Перекрикуючи запитання, якими його закидали, сержант спокійно повідомив, що Ґабрієля знайшли й оточили. Він намагався поводитися спокійно і впевнено, «випадково» обмовившись, де саме відбувається облога, назвавши занедбану ферму Поттера на півдні від міста; вона була далеко від Вілбрука і далеко від усіх мобільних мереж.
До нього звернулися ще з кількома запитаннями, але й ті швидко змовкли: обладнання похапцем завантажили до фургонів, маршрути погуглили та передали далі — кожна команда розпачливо мріяла першою опинитися на місці подій і першою повідомити про головну історію цього літа.
Чендлер дивився, як вони від’їжджають; преса рвонула геть, місцеві жителі потягнулися до своїх домівок, щоб якомога оперативніше ввімкнути телевізори і стежити за новинами.
Незабаром паркувальний майданчик збезлюднів. Чендлер роззирнувся, очікуючи побачити демонічну постать Ґабрієля, але його тут не було.
Відступивши назад до відділка, чоловік подивився на Гіта з Ніком і покопирсався у скриньці з лахміттям.
— Час вирушати.
— Що ви зробили? — запитав Нік.
— Я запропонував їм кращу історію, — пояснив Чендлер. Він нахилився до Гіта, який зіщулився під стіною. — А зараз, пане Барвелл — Гіте — я зніму кайданки з труби. Ви зберігатимете спокій? — Сержант глипнув на чоловіка, намагаючись погрозами змусити того слухатися.
Відповіді не було. Гітів погляд засклянів. Чендлер повернув ключ, стягаючи з труби відкриту металеву петлю.
— Вашу другу руку, будь ласка, — попросив він і додав: — Боляче не буде.
— Ви не мусите цього робити, — пролопотів Гіт.
— Мушу, — заперечив Чендлер. — Це єдина можливість зупинити його. Ви станете героєм.
— Я не хочу бути героєм. Герої помирають, — сказав Барвелл.
— Не цього разу.
— Можна мені хоча б узяти зброю?
— Вона вам не знадобиться. У мене буде пістолет. Й у Ніка теж. — Зачепивши кайданки на другому Гітовому зап’ясті, Чендлер замкнув їх і допоміг упертому в’язневі звестися на ноги. Потім вивів обох чоловіків на вулицю.
Ступивши перший крок у нічне повітря, Гіт заволав, благаючи про допомогу, — його голос літав над порожнім гудроном, натикаючись на бетонні споруди. Така реакція засмучувала, але Чендлер її чекав. Стрибнувши вперед, він запхав стару футболку, яку саме для цієї мети взяв зі скриньки з лахміттям, в роззявлений рот Гіта, приглушуючи його вереск.
Поки Гіт продовжував кричати у кляп, Нік залишався поступливим.
— Де всі? — поцікавився він.
— Поїхали подивитися на арешт Ґабрієля, — пояснив Чендлер, заштовхуючи Гіта на заднє сидіння поліційної автівки. Перш ніж він зробив те саме з Ніком, молодий колега витягнув уперед руки.
— Ви казали, що потребуєте мене, сержанте. Для втілення свого плану. Тож можете зняти їх.
— Не зараз, — відрубав Чендлер.
Він не потребував нових сюрпризів. Йому потрібен був час.
48
Чендлер поїхав назад до брудного паркувального майданчика, на якому вони збиралися раніше, щоб простежити за Ґабрієлем аж до його випаленого лігвища. Це було офіційно призначене місце зустрічі, і тепер воно набуло неабиякого сенсу. Про цю місцину в Ґабрієля були такі ж болісні спогади, як і в нього самого.
На початку.
Тягнучись вгору ґрунтівкою, Чендлер пояснив всю ситуацію своїм пасажирам: Ґабрієль взяв Сару та Джаспера в заручники і хоче обміняти їх на Гіта. Потім він пояснив план, а Гіт попри кляп чітко висловлював всі свої почуття та думки про ідею використати його як наживку: його вперті удари ногами у спинку водійського сидіння були такі ж виразні, як і слова. Однак Гітова роль обмежувалася простою присутністю на місці обміну. Допомоги Чендлер попросив у Ніка. Він сподівався, що тепер хлопець цілковито зрозумів ситуацію і зробить свою роботу. Якщо все піде за планом, Нік стане справжнім героєм.
Якщо все піде за планом. Чендлера мало не нудило від браку впевненості.
Не бажаючи зовсім зупинятися на той випадок, якщо Ґабрієль помітив їхнє наближення завдяки руху фар, сержант їхав дуже повільно, аж поки перед ними не з’явився паркувальний майданчик, а тоді потягнувся, щоб відімкнути Нікові кайданки. Якусь напружену мить Чендлер чекав на його реакцію. Якщо хлопець вирішить опиратися…
Але його молодий констебль не поворухнувся, щоб атакувати, а просто відчинив дверцята машини і вистрибнув з автівки, яка ледве повзла, м’яко зникнувши в темряві; у червоному світлі гальмівних вогнів лише коротко зблиснули підбори його черевиків.
Чендлер продовжував повільно повзти, щоб дати Нікові час дістатися до місця. Він був наляканий. Сержант уперше дозволив молодому констеблю вийти із відділка та взяти участь в операції, коли на кону було його життя, Гітове життя та життя його дітей.
Біля в’їзду на паркувальний майданчик він натиснув на гальма й роззирнувся, шукаючи якогось руху. Окрім конденсату, що поступово розповзався вікнами, не ворушилося ніщо. Потягнувшись назад, Чендлер витягнув у Гіта з рота стару сорочку. Його в’язень жадібно ковтнув повітря.
— Де ми? — закортіло дізнатися йому.
— Неподалік від того місця, де все це розпочалося, — відповів Чендлер.
— Як ви збираєтеся убезпечити мене? Може, це й ваші діти, і мені страшенно, чорт забирай, прикро, але я не хочу віддавати за них своє життя.
— Ви довіряєте мені? — поцікавився Чендлер. Йому потрібно було, щоб ця частина, частина, яку він не контролював, минула гладенько.