- Коли в Химки очi, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небi млинцi печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такi викрутаси виробляє…
Карпо прикинув таке слiвце, що батько перестав стругати i почав прислухатись. Вiн глянув на синiв через хворостяну стiну. Сини стояли без дiла й балакали, поспиравшись на заступи. Кайдаш скочив з ослона й вибiг з стругом у руцi з повiтки. Старий Омелько був дуже богомiльний, ходив до церкви щонедiлi не тiльки на службу, а навiть на вечерню, говiв два рази на рiк, горнувся до духовенства, любив молитись i постити; вiн понедiлкував i постив дванадцять п'ятниць на рiк, перед декотрими празниками. Того дня припадала п'ятниця перед паликопою, котрого народ дуже поважає. Кайдаш не їв од самого ранку; вiн вiрив, що хто буде постить у ту п'ятницю, той не буде в водi потопати.
- А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? - загомонiв Кайдаш до синiв. - Чи то можна в таку п'ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогоднi спостить цiлий день, той нiколи не потопатиме в водi i не вмре наглою смертю.
- В Семигорах нема де i втопиться, бо в ставках старiй жабi по колiна, - сказав Карпо.
- Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то i в калюжi втопишся, - сказав батько.
- Хiба з корчми йдучи… - сердито сказав Карпо i тим натякнув батьковi, що батько любить часто ходить до корчми.
- Ти, Карпе, нiколи не вдержиш язика! Все допiкаєш менi гiркими словами…
Кайдаш плюнув i знов пiшов у повiтку стругать вiсь. Хлопцi трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далi все голоснiше, а потiм зовсiм голосно.
- Карпе! - тихо почав Лаврiн, дуже охочий до гарних дiвчат. - Скажи-бо, кого ти будеш сватать?
- Ат! Одчепись од мене, - тихо промовив Карпо.
- Сватай Олену Головкiвну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний мiсяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як бiла рiпа, коса, як праник, сама дiвка здорова, як тур: як iде, то пiд нею аж земля стугонить.
- Гарна… мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обiддя гни.
- Ну, то сватай Одарку Ходакiвну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькi, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха неначе вода в криницi.
Старий Кайдаш аж набiк сплюнув, а Карпо промовив:
- Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як трiска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як iде, то аж кiстки торохтять.
- Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчакiвну, - сказав Лавр i засмiявся.
- Чи ти здурiв? Хотина як вигляне в вiкно, то на вiкно три днi собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сiм кiп гороху змолотив.
- Ну, то бери Ганну.
- Авжеж! Оце взяв би той кадiвб, що бублика з'їси, поки кругом обiйдеш, а як iде…
Карпо прикинув таке слiвце, що богомольний Кайдаш плюнув i знов вибiг з повiтки.
Хлопцi стояли один проти одного, поспиравшись на заступи.
- Господи! Чи в вас бога нема в серцi, що ви в таку святу п'ятницю паскудите язики? Чи вам не треба помирать, чи ви не соромитесь святого сонечка на небi? Якого це бiсового батька ви стоїте, згорнувши руки, дiла не робите, та тiльки язиками чортзна-що верзете! - крикнув Кайдаш i почав присiкуватись до синiв та махать стругом перед самим Карповим носом. Старий був нервний i сердитий, та ще бiльше сердився од того, що в його од самого ранку й рiсочки не було в ротi.
- Тату! - сказав гордо Карпо. - Ви покинули майструвать, а ми вам нiчого не кажемо.
Старого неначе хто вщипнув. Вiн заговорив дрiбно й сердито, наговорив синам сiм мiшкiв гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пiшов у повiтку. Сини почали знов розмовлять.
- Коли я буду вибирать собi дiвчину, то вiзьму гарну, як квiточка, червону, як калина в лузi, а тиху, як тихе лiто, - сказав веселий Лаврiн.
- Менi аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасiвку, - сказав Карпо.
- То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, i в неї серце з перцем. - сказав Лаврiн.