Ой… Гей… Гей! Гей!!! Стій! Тримайте його, люди добрі! У нього гроші фальшиві!
Льоха з несподіванки на мить застиг на місці, як укопаний, а потім кинувся за покупцем, але той завернув в інший ряд і вибіг крізь хвіртку на вулицю. Льоха вибіг слідом за ним, але підозрілий покупець мов крізь землю провалився. Поряд із входом спокійно йшла молода пара з візком, і більше нікого. Льоха кинув уважний погляд на молодого батька. Начебто, не схожий… Хлопець повернувся на базар, побігав між рядів і повернувся до намету з джинсами, де на нього чекала мама.
— Куди тебе понесло? Тобі що, нема чого робити? — почала дорікати вона синові. — У нас свого діла, що не переробиш! На ось, поміряй, — подала синові джинси.
— Мамо, зачекай! Ну, одну хвилиночку! — І Льоха підійшов до крамарки, яка торгувала куртками. — Скажіть, будь ласка, а чому ви вирішили, що ці гроші фальшиві.
— Так сам подивися! — Вона простягнула Льохові всі три купюри.
Спочатку, розглядаючи папірці, він нічого особливого не помітив і знизав плечима, а потім побачив: на всіх трьох купюрах були однакові номери: АЕ 8050290.
— Ох ти ж… Це ж… Як же це…
— Льохо! Олексію! Ти будеш врешті-решт джинси міряти?! Скільки на тебе чекати?!
— Зателефонуйте в міліцію! Запитайте там майора Слісаренка. Обов’язково зателефонуйте! — Льоха рушив був до матері, коли навздогін почув роздратований голос продавчині.
— Ага… Ще б пак! Тут тільки куртку втратили, а там ще й крові поп’ють!
Льоха знову повернувся до продавчині:
— Вибачте, дайте мені, будь ласка, одну фальшивку. Я сам передам її майорові Слісаренку.
Та знизала плечима й віддала хлопцеві купюру.
З базару Льоха приніс додому нові джинси, два важезні пакунки з огірками та фальшиві двісті гривень у кишені. Під пильним маминим поглядом він одягнув джинси й пройшовся в них туди-сюди по кімнаті. Однак щойно мама вийшла на кухню, Льоха тут-таки непомітно вислизнув з квартири. Вже з вулиці він зателефонував Михові й викликав його до козлячого столика.
— Михо, я його бачив! — такими словами Льоха зустрів друга.
Кого його? — не второпав Миха.
— Фальшивомонетника!
— Де?!
— На нашому базарі!
І Льоха розповів Михові про те, що з ним сталося, коли він купував джинси, потім витягнув з кишені фальшиві двісті гривень і показав другові.
— Ось! — сказав багатозначно.
— Оце так… — Миха дещо навіть розгубився, почувши Льохову розповідь. — А це…
— Та сама фальшивка, крізь яку й вариться добра каша! У торговки випросив.
Миха покрутив у руках фальшивку, уважно розглядаючи її зусібіч.
— Ти його запам’ятав? — нарешті запитав він.
— Я його в обличчя не бачив. Розумієш, я стояв ось так. А він… Стань ось сюди… Ага. Вдавай, що ти одягаєш куртку. Ні, не так! Цією рукою… Ні, кажу! Іншою…
— Але мені так незручно, — заперечив Миха.
— Стривай, стривай… А тепер вдавай, що дістаєш з кишені гроші й віддаєш торговці… Та-а-ак… Блін!.. Михо, він шульга! Він усе робив лівою рукою! Довге, давно не стрижене волосся, джинсова куртка, шульга…
— Прикмети, прямо скажемо, не дуже… Але вже хоч щось, — зробив висновок Ватсон.
— Слісаренкові подзвонимо? — запитав Льоха.
— Із чим? За статистикою, майже кожна десята людина — шульга. Ну, а про те, скільки мужиків не стрижеться вчасно і носить джинсові куртки — я взагалі мовчу.
Важко було щось заперечити. Друзі обмінялися поглядами і спохмурніли. Миха запустив п'ятірню в волосся на потилиці, важко зітхнув І запропонував:
— Сьогодні відпочиваємо. В усякому разі, що ще сьогодні можна зробити, я не знаю.
Серпневий день був у розпалі. Літня спека вже поступилася місцем просто теплу. Сонце не палило, а ніжило. Вітерець трохи ворушив листя на деревах. У лісі, напевно, готувалися до вилазки на поверхню полчища… та що там полчища, — цілі армії усіляких грибів, до яких обидва друзяки були охочими збирачами. Словом, недарма цей період називають оксамитовим сезоном. Оксамит, він і в Африці оксамит! Але весь цей феєричний настрій грубою чорною рискою перекреслював один-єдиний факт: Петро Іванович сидить у камері! І щось зробити для його звільнення друзі поки що неспроможні!