— Та це ж фальшивкаа! Тримай злодія!!!
План, який так ретельно готували вчора ввечері Миха та Льоха, спрацював на відмінно. За кілька хвилин прилавок, на якому стояли банки з медом, оточили учасники операції «Базарні піастри». Фальшива купюра була в немолодої, пристойно вдягненої і вкрай обуреної пані.
Торговельними рядами відразу поширилися найфантастичніші чутки:
— Геть знахабніли! Цілу валізу несправжніх грошей на базар принесли!
— Ти ось продаєш картоплю по кілограму… Ну, по відру… А вони фальшиві гроші! На вагу! Ось як ти картоплю! Кілограм — сто гривень!
— Уявляєте! Гіпнотизер ходив і замість грошей чистий папірець давав…
Зусібіч оточивши жінку, юні детективи відвели її до козлячого столика. Спочатку вона не хотіла йти й голосно обурювалася:
— Молокососи, та ви хто такі?! Чому це я повинна йти з вами? У чому річ? А потім мовила до продавця:
— Де мої гроші?!
Продавець Простягнув Михові двісті гривень:
— Ось її гроші. А ось і фальшивий номер.
Миха схвально кивнув головою:
— Вона: АЕ8050290.
— Гаси світло! Спрацювало… — здивовано пробурмотів Миколка.
А Миха тим часом продовжив:
— Пані, по-перше, припиніть кричати! По- друге, якщо ви не йдете з нами, то я викликаю міліцію. Такий варіант вас влаштовує?
— Причім тут міліція? З якого дива міліція? — й далі обурювалася жінка.
— Це ваші гроші? — спокійно запитав Миха.
— Ну, мої, — погодилася жінка.
Миха дістав з кишені фальшиві двісті гривень: — А це?
— Ні, не мої, — знову погодилась та.
— А тепер подивіться на їхні номери. — Миха підніс ближче до жінчиних очей обидві купюри. — Тільки уважно.
Та, не зовсім розуміючи, про що йдеться, події пилася спочатку на одну купюру, потім на другу, потім знову на першу… І так кілька разів, поки до неї почала доходити суть справи.
— Тобто… Ви хочете сказати… — розгубилася жінка.
— Я нічого не хочу сказати. Зовсім навпаки, я хочу, щоб сказали ви. Ходімо звідси і спокійно поговоримо. Будь ласка!
Пані зітхнула важко, але нічого не вдієш: поїздка до міліційного відділку була поза її планами. Оглянувши щільне кільце з десятка учасників операції «Базарні піастри», вона погодилася:
— Гаразд, ходімо. Куди?
— Тут недалеко, через дорогу, — сказав Льоха.
— Отуди, — махнула рукою Боанасьє в бік будинку.
За кілька хвилин біля козлячого столика зібралися всі учасники операції. Жінку посадили на почесне місце, на чолі стола. Навпроти неї сіла Яна, по один бік Льоха, по інший — Миха, який був за старшого. Миха підніс руку, і всі затихли.
— Скажіть, будь ласка, — звернувся він до пані, — чи є у вас із собою який-небудь документ? Ну, паспорт або ще якесь інше посвідчення особи?
— А з якого дива я повинна… — почала жінка, але Миха не дуже ввічливо перебив її.
— Тоді запитань більше нема… Льохо, викликай міліцію!
— Стривайте! Заждіть… Ну, чому ви так відразу…
— А тому! — Миха грізно глянув на жінку. — Ось її тато, — він вказав на Яну, — вже кілька днів сидить у камері попереднього ув’язнення… Яночко, скільки сидить?
— З п’ятниці… — схвильовано відповіла дівчинка.
— Чуєте? З п’ятниці! У в’язниці! І знаєте, за що?
Присутні неголосно, але грізно загули. Жінка злякано озирнулася.
— Знаєте? — сердито повторив запитання Миха і відразу ж сам відповів: — За те, що подарував доньці два ось таких папірці. — Миха тицьнув пальцем на фальшиву купюру, яка лежала на столі. — І один з них виявився фальшивкою. Точнісінько такий самий! Я повто рюю запитання: у вас є з собою який-небудь документ?
Жінка мовчки відкрила сумочку і дістала ведійське посвідчення.
— Ось, — поклала на стіл.
Льоха взяв посвідчення і голосно прочитав:
— Людмила Григорівна Верхогляд, Горобинівка, вулиця Інтернаціональна, будинок 139, к вартира 17. Настю, перепиши, щоб не забути…
Настя переписала дані з посвідчення і віддала його Михові, той передав його власниці, промовивши вже спокійним тоном:
— Людмило Григорівно, ви, будь ласка, на пас не гнівайтесь, давайте просто поговоримо.
Кинувши права в сумочку, Верхогляд подивилася на Льоху, потім на Миху і на знак згоди кивнула. Мабуть, Михові слова про те, що Янин тато сидить у в’язниці, все-таки справили на неї належне враження.
— Розкажіть, будь ласка, звідки у вас з’явилась оця купюра? — запитав Миха, взявши зі столу горезвісні гроші.
— Щиро кажучи, не знаю.
— Тобто? — здивувався Льоха. — Ви не знаєте, звідки у вас з’являються гроші?