Ось вона! — прошепотіла Яна, поклавши руку на Михове коліно.
Де? Хто? — не зрозумів той.
Та ж крамарка! Ви що, сліпі? — здивувалася Настя. — Ох, уже ці чоловіки…
Дівчину дійсно було важко впізнати: довге, вишукане плаття замість яскравої міні-спідниці й строкатої блузки, туфлі на високих підборах замість кросівок, але найголовніше — макіяж, який та встигла зробити за цей короткий час, — він невпізнанно змінив її обличчя! Не дивно, що ні Льоха, ні Миха її не впізнали! Детективи тихенько пішли за крамаркою. Знову розділилися на пари: Миха з Яною йшли по один бік дороги, а Льоха з Настею — по інший. Отак супроводили дівчину до міського парку, де на неї вже чекав хлопець. Побачивши його, друзі-детективи насторожилися.
— Ну що ж, громадянине Костенко! Не знати з якої причини начальство наказало оформити ваше затримання понеділком. За законом, ми не можемо вас утримувати понад три доби. Так що суд буде призначено на четвер. Там і буде розглянуто питання про ваше подальше утримання під вартою.
— За що? Пане старший лейтенанте, за що мене тут тримають уже другий день? А тепер ще й триматимуть до четверга? У чому я винен?
— Розберемося. Не винні — відпустимо, а винні — відповідатимете… Не бачу проблем!
— Що?! — заревів Петро Іванович. — Не бачите проблем?! Проблем не бачите?! Бо у вас їх немає! Це в мене проблема! Це я сиджу в камері! Ну, заждіть! Вийду — таке вам улаштую!
— Спокійніше, шановний, спокійніше! Якби ви не дали своїй доньці фальшиву купюру, то й не сиділи б тут… Звідки вона у вас взялася, та? Ну, чого мовчите?
Петро Іванович роздратовано махнув рукою.
Майор Ігор Борисович Слісаренко, наказуючи старшому лейтенантові Бараболі везти в четвер громадянина Костенка в суд, був зовсім не впевнений у його причетності до виготовлення та розповсюдження фальшивих грошей, але іншого виходу із ситуації не бачив. З одного боку, жодного поступу в пошуках злочинців у міліції поки що не було, а з іншого — на нього гиснуло начальство, вимагаючи припинити це грошове неподобство.
«Ну, посидить трохи… Ну, з ким не буває, — думав майор. — Зате я менше нервуватиму. Спіймаємо фальшивомонетників — і Костенка випустимо. А якщо не спіймаємо… А не спіймаємо — сам винен! Правду треба говорити, коли міліція запитує! А то затявся, як папуга: «Не знаю… Не знаю…»! А папуги міліції не до душі! Папуги повинні бути в зоопарку. Або в цирку… Або… Як там учора в кіно було? «Піа- сгри!.. Піастри!» О! Або в кіно! Але не в житті!
Наталя Олександрівна прибирала. І не тому, що в будинку було брудно чи не прибрано. Просто вона хотіла відволіктися від гірких думок — чоловік досі сидів у міліції, і це її так гнітило, що просто життя було немиле. Яна теж кудись завіялась на цілий день. От дівчисько! Татко в міліції, а її десь носить! Наталя Олександрівна взяла швабру, набрала відро води й заходилася прибирати. Вона скрізь перемила підлогу, весь посуд на кухні, вичистила туалет і ванну кімнату, зібрала брудний одяг і затіяла прання… Опісля цього пройшла на кухню, сіла, заплющила очі й обіруч обхопила голову. До тепер все було добре, і враз, одним махом, життя пішло шкереберть! Наталя Олександрівна поставила на газову плиту чайник і знову сіла за стіл. І звідки взялися ці трикляті фальшиві гроші?! Трохи посидівши та відпочивши, а заразом і випивши чаю, Наталя Олександрівна вийшла на ґанок, щоб подихати свіжим повітрям. Тієї ж миті, ніби розуміючи, як їй погано, до господині підбігла Бечка. Потерлася об ноги, присіла, задерла голову й віддано глянула в очі.
А та подивилась на собаку, погладила її по голові й опустилась на сходи.
Ох, Бечко! — гірко зітхнула жінка. — Нічого ти не розумієш у людському житті! Якби би знала, як мені зле…
Гав! — собака щиро поспівчувала хазяйці. — Гав-гав!
Наталя Олександрівна притулилася до собаки й поцілувала її в мокрий ніс. Бечка облизнулася й подивилася на господиню відданим поглядом, ніби промовляючи:
Я завжди тут! Я ніколи не зраджу! У мені немає ні краплі лицемірства. Якщо я люблю — то я люблю! Якщо я не люблю — тоді стережіться, бо брехати я не вмію! І цілую, й кусаю — все від душі!
Трохи подихавши свіжим повітрям, Наталя Олександрівна повернулася в дім. Взяла відро й пішла на город. Набрала свіжих огірків і помідорів.
Закінчила прати машина. Господиня вибрала з барабана білизну й понесла на вулицю. Коли вішала на мотузку чоловіків домашній халат, з кишені на траву важко гепнулася товстга пачка грошей. Наталя Олександрівна сторопіла. Тремтячою рукою вона підняла розбухлу від води пачку. У ній були купюри по двісті гривень.