Перевівши подих, вона сховала гроші в кишеню, подивилася на двері, потім крізь скляні вітрини на торгові прилавки та касирів і, розвернувшись, рушила додому. Але, зробивши кілька кроків, раптом зупинилась і знову пішла до виходу. їй захотілося випробувати незмірне почуття великого полегшення й щастя, і, крім того, остаточно переконатися в тому, що її рідний, улюблений татко не злочинець. Яна рвучко відчинила двері торгового центру.
І підозрілої касирки, якій минулого разу вона влаштувала скандал, не було. Мабуть, це була не її зміна. І Яна підійшла до першої-ліпшої працівниці:
— Вибачте, будь ласка, — звернулася вона до дівчини років двадцяти п’яти з бейджиком на грудях, — у вас апарат, що світить на гроші, є?
— Який апарат? — не відразу зрозуміла та.
— Ну… Фіолетовий такий… Лампочки, тобто, фіолетові… Мені гроші перевірити треба…
— А-а… Детектор, чи що?
— Ну, так… Ось… — Яна простягнула дівчині гроші. — Перевірте, якщо можна… Будь ласка…
Дівчина взяла у Яни гроші й сунула розкриті віялом купюри під ультрамаринові вогники детектора.
— Так… З ними щось не те… Я б їх не взяла. А звідки вони у вас?
— Та так… — Яна аж пополотніла. — Борг віддали… Вони що, фальшиві?
— Ну, не знаю, але схоже на те, — кивнула головою касирка, — тепер багато фальшивок ходить. Пильнуй і пильнуй!
— Але ж у них номери різні… — геть розгубилася дівчинка. — Як це може бути? У фальшивок же номери однакові…
— Номери не головне, — повернула їй гроші касирка.
У Яни відібрало дар мови. Ще хвилину тому вона так раділа, що гроші справжні і татко не злочинець, а тут ось… Пригнічена, Яна вийшла з магазину.
— Боже мій… — шепотіла вона. — То, виходить, тато все-таки злочинець? Він і справді поширює фальшиві гроші? Який жах… Як же тепер бути?.. Що я скажу Михасикові? І як я це йому скажу? І чи захоче він після цього зі мною зустрічатися?.. А що буде з татком?..
Яна в розпачі незчулася, як по щоках потекли сльози.
— Синку! Михасику! — гукала мама з кухні.
Миха відірвався від комп’ютера:
— Що таке, ма?
Збігай-но, будь ласка, за хлібом. Я недогледіла якось, що в нас хліб закінчився…
— Ой, мам… Я ж іще це… цього…
— Тато вже пішов, а я йду за десять хвилин. Так що хліб — для тебе. Або снідай без хліба.
Така перспектива Михові не сподобалася, він накинув сорочку, вдягнув шорти і зайшов на кухню:
— Фінанси…
— Он, на столі. Ключі не забудь, — нагадала мама.
— Ага.
Миха неквапно вийшов із під’їзду і попрямував до продуктового магазину. Можна було б, звичайно, зайти і в торговий центр, до того ж, він значно ближче, ніж магазин продтоварів, але Миха відчував до нього якусь незрозумілу антипатію. Звичайно, він міг подивитися на касирок у магазині продтоварів і пізніше, вдень, або й по обіді. Часу, коли треба буде простежити за кандидатками на роль дівчини або дружини Шульги, було достатньо, — магазин закінчував роботу аж о дев’ятій вечора. Втім, Миха все-таки пішов у «Продтовари». Купивши хліб і подивившись на продавчинь, Миха взяв на замітку двох дівчат, які за віком цілком могли бути пов’язані близькими стосунками з Шульгою. На зворотному шляху, проходячи повз торговий центр, він раптом побачив Яну. Ще здалеку зрозумів: щось трапилося. Яна йшла зсутулена, зневірена й нещасна. Миха рвонув з місця, мало не випустивши з рук пакет із хлібом. Підбігши до дівчини, він схопив її за плечі:
— Що? Яночко, щось сталося?! Із татом? Ну, кажи!
Тут дівчина вже не стрималася. Вона впала Михові на груди і розридалася, раз по раз здригаючись і схлипуючи. Миха міцно притиснув дівчину до себе:
— Ну, ну… Яночко… Тихенько… Заспокойся… Янко! Ну ж бо!
— Там… Гро-о-оші… І вони… вони… Фа-а- альши-и… ві… — крізь сльози ледве проказала Яна. — І номери у них… цей… А він… він…
Яночко, заспокойся. Заспокойся і зберися… Я нічого не можу зрозуміти! Ну ж бо! Де — там? Які гроші? Звідки ти взяла, що вони фальшиві? Що значить: номери у них цей? Ну ж бо!
Яна полізла в кишеню, витягла зім’яті двохсотгривневі купюри й дала Михові:
— О-о-от… — І знову зайшлася плачем.
Тихо, Яночко, тихо… Хто тобі сказав, що вони фальшиві?
— Касирка… У торговому центрі. Вона їх на і воєму цьому… дефекторі перевірила…
Детекторі, — виправив Миха, — перевірила і що?
І сказала, що вони фальшиві.
Та-а-ак… — протягнув Миха… — Ще цього нам бракувало!
Це дійсно було несподіванкою і руйнувало всі Михові версії та плани. Якщо гроші, які Петро Іванович приніс додому, виявилися фальшивими, це означає: або він дійсно розповсюджувач фальшивих грошей, або йому їх дали на роботі. І тоді спробуй знайди тих, хто ці фальшивки на роботу приніс!