— Олексій, — представився він і повернувся до сестри, — а це опудало звуть Настею. Отримаєш ти в мене, сестричко!
— Я Алла. Ну, що ж, ходімо в будинок? Треба ж розібратися…
— Що там таке? — пролунав невдоволений чоловічий голос. — Аллочко, з ким ти там теревениш?
І до трійці, яка стояла на порозі, підійшов чоловік років тридцяти, високий, широкоплечий. Льохові одного погляду вистачило, щоб зрозуміти — не він! Надто вже сильно цей хлопець відрізнявся від Шульги розмірами, і коли Настя подивилася на Льоху, той ледь помітно захитав головою. У відповідь Настя прикрила очі, мовляв, зрозуміла.
— Ой, вибачте… Але це не Володя… Боже, як незручно… Ще раз вибачте… — І, продовжуючи й далі вдавати із себе обдурену жінку, запитала: — А інших чоловіків у домі немає?
Як, дістаючи руку з кишені, Насті вдалося зронити п’ять гривень просто чоловікові до ніг, Льоха так і не зрозумів, але точно помітив, що гроші той підняв правою рукою.
«Ага! Не шульга. Молодець, Настю!»
— Ні, — усміхнулася у відповідь Алла, — мені достатньо одного.
— Ви вже вибачте, заради Бога! Самі ж розумієте… Льохо, ходімо! Ще раз… будь ласка… — почала вибачатися Настя, взявши підняту чоловіком п’ятірку.
— Та годі вже вам! — усміхнулася Алла. — Олексію, а ваше обличчя мені знайоме! Де я вас могла бачити?
— Ви ж у «Продтоварах» працюєте, хіба ні? — запитав Льоха.
— А-а… Авжеж! Саме так! Це ви що, за мною стежите?
— Я? Нема чого мені робити! — У Льохи всередині все похололо. — Я прийшов із сестрою.
«Ще не вистачало, — подумав він, — щоб вона нас розколола!»
Ситуацію врятувала Настя, рішуче взявши брата за руку:
— Все, Льохо, час додому! Пізно вже! — І впевнено покрокувала до хвіртки, тягнучи брата за за руку. — Ще раз вибачте мені!
Я к би там не було, а чоловік — чи хлопець, байдуже, — крамарки з магазину продтоварів не розшукуваний Шульга.
Михове і Янине стеження за іншою працівницею «Продтоварів» закінчилося нічим. Панянка жила недалеко, через один будинок від магазину. Коли вона зайшла в під’їзд, двері за нею зачинились на замок, і на цьому слідство скінчилося. Почекавши з півгодини, детективи змушені були піти, так нічого й не довідавшись. Подзвонили Льохові, і хвилин за двадцять усі четверо зустрілися біля козлячого столика.
Вислухавши Льохову розповідь і трохи покартавши Настю за небезпечну самодіяльність, Миха був змушений зізнатися, що в нього взагалі немає ніякого результату.
— Тобі треба було з Настею йти, — пирснув Льоха. — Вона б до цієї панянки у кватирку залізла і про все б дізналася!
— Ага! Смійся, смійся! Але якби не я, то й ми були б з таким носом, як Миха з Янкою.
— Та годі вам! — Миха поклав руку Льохові на плече. — Не склалося провести панянку додому, то я проведу її на роботу.
— Це як? — поцікавився Льоха.
— Дуже просто. Магазин працює з восьмої, так? От я о пів на восьму й причалю до її під’їзду. А раптом ще й чоловік чи хлопець, якщо він є, теж на роботу піде?
— Ні, я так не граюсь! — вигукнула Яна. — Я так рано не встаю!
— Добре… Ми тебе пожаліємо! — засміявся Миха й підморгнув Льохові.
О сьомій ранку Миха буквально вигнав себе з ліжка. Мама з татом вже снідали на кухні, збираючись на роботу.
— Ти куди це так рано? — здивувався тато.
— Ти що це надумав? — здивувалася мама.
— Я цеє… На пробіжку, — бовкнув перше, що спало на думку, Миха.
— Куди??! — очі в мами округлилися від подиву, а тато навіть ложку з руки випустив. — На канікулах? Михасику, ти це, чи ні…
— Все, все, ключі я взяв! — І Миха вискочив з квартири, грюкнувши дверима.
Мама підійшла до вікна й визирнула на вулицю:
— І справді побіг… — пробурмотіла вона розгублено, побачивши, як Миха вийшов з під’їзду й побіг дорогою вздовж будинку.
— Що не робиться, все на краще, — філософськи мовив тато, запихаючи в рот чергову ложку каші. — В усякому разі, це корисно для здоров’я. Хоч і незвично…
Михова пробіжка закінчилася дуже швидко. За десять хвилин він сидів на лавочці коло знайомого під’їзду. Далі все відбулося так блискавично, що потім, переповідаючи друзям те, що транилося, Миха так і не міг сказати, звідки з'явився цей хлопець. Він вискочив наче з-під землі, зірвав з плеча дівчини сумочку і кинувся навтьоки. Дівчина завмерла від несподіванки, а тоді закричала так, що з берези, яка росла метрів за двадцять від під’їзду, злетіла зграя ворон. Михова реакція була миттєвою. Він рвонув за крадієм. Ранкова пробіжка таки відбулася. Причому дуже інтенсивна. Хлопець вибіг спочатку з двору на вулицю, а потім помчав у бік приватного сектору, мабуть, розраховуючи загубитись десь у павутинні вуличок і провулків. Розуміючи, що там злодюжку зловити буде набагато складніше, Миха наддав ходу, наздогнав його і вдарив по ногах. Той покотився по газону. Миха стрибнув на нього зверху і заломив руку з сумочкою за спину.