— Вечерю готує, — нерадісно мовила Настя.
— Настю, результат який-небудь є?
Настя похитала головою:
— Подруга Наталі Олександрівни сьогодні вихідна. Буде тільки завтра. Були в пологовому. Але там з нами говорити відмовилися. Сказали, що ця інформація конфіденційна. І які тут можуть бути секрети?.. Якщо молода мама з возиком по вулиці гуляє, її кожен бачить! Теж мені секрет!.. А у вас як?
— Нуль. Повний. У Ігоря Борисовича ми дізналися…
Тут Миху перебив гавкіт. Бечка вилізла з буди й гавкала на хвіртку. Але так, немов хотіла не так налякати того, хто стояв по той бік воріт, як попередити господарів про прихід незнайомця.
— Янко, хтось прийшов, — торкнув дівчинку за плечі Миха.
Дівчина, схлипуючи, пішла до хвіртки.
— Хто там?
— Яночко, це я, тітка Нюся! Ми знову з Андрійком!
Яна відкрила хвіртку і впустила гостей.
— Ну, як ви тут? Дівчинко моя… Тримайся, Яночко… — тітка Нюся пригорнула до себе Я ну. — А мама де?
— В хаті, — махнула рукою Яна й пішла в альтанку.
Тітка Нюся, а за нею й Андрійко пішли в будинок. За кілька хвилин з будинку вийшли тітка Нюся й Наталя Олександрівна.
— Ой, ви вже тут? Ну, знайшли що-небудь? — відразу запитала Янина мама.
— Загалом, ситуація така…
І Миха розповів про відвідини майора Слісаренка, про результати експертизи, про те, що фальшиві гроші виготовлялися на кольоровому копірі й так далі.
— На кольоровому копірі? — перепитала тітка Нюся. — У мене чоловік з роботи притягнув якийсь старий списаний копір. Місяць з ним мучився, але відремонтував! Андрійко такий щасливий! Постійно біля нього вовтузиться!
— І що за апарат? — поцікавився Миха.
— Ой, я на цьому не розуміюся. В малого запитайте.
— Наталю Олександрівно, а що у вас? Про пологовий будинок Яна вже сказала, а з дитячою поліклінікою?
— Подруга сказала, що завтра до дванадцятої мені виписку зробить.
— Тільки до дванадцятої? Жах! Коли ж ми їх перевірятимемо?.. — засмутилася Настя.
— Мамо, може ми їй якось допомогти можемо? Ну, щоб швидше… — запропонувала Яна, але мама похитала головою:
— Це ж реєстратура. Туди сторонніх не пускають. Якщо хтось побачить, то Таню можуть і з роботи звільнити.
Миха раптом підвівся:
— Я в хату… на хвилинку… я зараз…
Розділ 12
То хто ж їсть торти
проти ночі?
Малий Андрійко, як і слід було очікувати, сидів за комп’ютером і очей не зводив з монітора, на якому два бевзі в камуфляжі бігали й стріляли один в одного. Миха подивився на гру, а тоді поклав руку хлопчикові на плече.
— Андрюхо, відірвись-но на хвилинку.
— Не можу! Мене саме атакують!
Миха взявся за спинку крісла й різко повернув його.
— Ой! — скрикнув малий. — Ти що!
Комп’ютерний Андрійків супротивник тим часом застрелив свого недруга з доволі химерної зброї, схожої водночас і на гармату, й на кулемет.
— Ти! — обурився Андрійко. — Та я тобі!..
— Андрійку, помовчи хвилинку й відповідай на мої запитання. Якої марки копір у вас вдома?
— Ну, «Окі». І через це…
— Мовчи! Гроші на ньому копіював?
— Гроші? Ну, цей… Пробував… — Хлопчик спробував розвернутися до комп’ютера, але Миха йому знову не дозволив.
— Які гроші? Коли? Навіщо?
— Так, по приколу… Взяв якось у мамки двісті гривень і спробував. Хотів копір перевірити. Нічого… Класно вийшло.
— Ти сюди цю двохсотку привозив? — продовжував допит Миха.
— А навіщо…
— Правду кажи, — натиснув Миха.
— Ну, привозив. Я минулого разу за цю залізяку сів, тут Яна вбігла — раз! — сюди, на поличку, гроші поклала і побігла. Два папірці по двісті гривень. Ну… Мені цікаво стало, схожі мої грошики на справжні гроші, чи ні? Я їх на столі розклав, а потім чую — Яна йде. Я гроші назад на полицю, а свою в кишеню.
— І де вона зараз?
— Як де? Я її викинув. Усе? Дай мені спокійно…
— Сиди тихо, малолітній генію. Куди викинув?
— А коли йшли… В кущі бузку, біля хвіртки.
— Ходімо, покажеш. — Миха підвівся зі стільця.
— Та ну тебе… В мене тут… — закапризував Андрійко.
— Вставай, кажу! — І Миха пригостив гостя запотиличником.
— Ти чого б’єшся? — обурився малий. — Я зараз мамі скажу.
— Ходімо! Покажеш, куди свої грошенята викинув! — наказав Миха таким тоном, що Андрійко зрозумів: далі сперечатися не варто.
Вийшли надвір і попрямували до хвіртки.
— Агов! Що там сталося? — запитала з альтанки Наталя Олександрівна.