Він засунув пакетик з грошима в кишеню і підштовхнув Петра Івановича до виходу.
— Полегше! Ви чого штовхаєтесь? — обурився тато.
— Будете виступати — взагалі наручники одягну.
До кімнати зайшов ще один міліціонер з погонами сержанта.
— Пане старший лейтенант, довго ще? — запитав.
— Бери цього і пакуй! — скомандував старший лейтенант.
— А дівчина? — запитав сержант.
— Нехай іде собі… Куди вона дінеться?
Петро Іванович повернувся до Яни:
— Доню…
— Жодних розмов! — гаркнув на нього сержант і штовхнув у спину. — Ворушися! Розвелося тут фальшивомонетників… Плюнути нікуди!
Тата повезли. За ці півгодини настрій у Яни розвернувся на сто вісімдесят градусів. Ось лише щойно вона зайшла в торговельний центр абсолютно щаслива! У передчутті стати володарем чогось такого, чого раніше у неї не було… Такого, чого немає в інших дівчат… І, крім того, купленого за власним вибором. Не за маминим, не за татовим, а чого їй самій захотілося, те вона й купила! І це було найвагомішим приводом для прекрасного настрою. І раптом усе розвалилося! Гіркоти ще додавала татова загадкова поведінка. Чому це раптом він відмовився від того, що говорив учора? І якщо це не премія, то звідки у нього ціла пачка грошей?
Розділ 2
Хто? Де? Коли?
Додому Яна не зайшла, а забігла. Стривожені мама й тітка зустріли її на порозі ворохом запитань, першим з яких було: де тато?
— Тата забрала міліція, — коротко відповіла Яна, а сама кинулася до вішалки, знайшла татів піджак і без зайвих вагань залізла у внутрішню кишеню, з якої тато вчора дістав пачку грошей.
— Гей! Гей! Чи не забагато ти собі дозволяєш? — обурилася мама.
Яна, не слухаючи маму, кинулася до шафи і взяла з полиці великий пластиковий конверт, ву якому тато зазвичай зберігав документи і гроші.
— Яно! — скрикнула мама. — Що відбувається?
Але й у конверті грошей не виявилось. Яна перевела подих, сіла в кухні на стілець і коротко, але емоційно розповіла все, що трапилося в магазині півгодини тому. Мама й тітка були шоковані.
— Як це премію не давали? Він же сам вчора хвалився? — Мама розгублено розвела руками.
— А її справді немає, — відповіла Яна, — я ж при тобі перевірила. Там же ціла пачка грошей була, а тепер дуля з маком! Немає…
На кухню забіг Андрійко.
— Ма, є що-небудь поїсти?
— А ти все ще в інтернеті висиш? — строго запитала тітка Нюся. — Очманієш ще від цього іптернету! Сідай, я тобі борщику насиплю.
Андрійко прилаштувався за столом і заходився старанно працювати ложкою. У дворі загавкала Бечка.
— Я гляну, що там таке, — мовила Яна.
Вона вийшла на поріг і зараз же вбігла назад до хати:
— Мамо! Міліція! З татом…
Першим у дім зайшов старший лейтенант міліції, слідом за ним зайшов тато, а потім ще сержант і якийсь дядечко в цивільному.
— Старший лейтенант Бараболя, — відрекомендувався старший лейтенант. — Тут мешкають Костенки?
— Тут, — ледве кивнула мама, — а що?
— Як що? — здивувався лейтенант Бараболя. — Обшук у вас зараз робитимемо. На предмет виявлення фальшивих грошей та обладнання для їх виробництва. А ви, даруйте, хто?
— Дружина… Мама… Костенко Наталя Олександрівна.
— А я сестра. Я в гості приїхала… На день.
— Сержанте, збігай по понятих.
А потім почався справжнісінький «жах- жах!», як назвала все це мама. У хаті перевернули все догори дриґом, але тієї пачки грошей так і не знайшли. І в тата в гаманці, і в великому конверті гроші були, але в нормальній для сім’ї кількості. Ці гроші, всі до останнього папірця, перевірив той самий тип у цивільному, що зайшов у будинок останнім.
— Тут усе нормально, — оголосив він наприкінці перевірки. — Всі гроші справжні.
— Яно Костенко, ви казали про пачку грошей. Цілуй пачку! І де вона? — вимогливо запитав дівчинку старший лейтенант, краєм ока глянувши на зблідлого від хвилювання тата.
Яна була збентежена. Що відповідати? Адже пачка грошей була, вона ж її бачила, як зараз бачить оцього мерзенного міліціонера, який завдав сім’ї прикрощів, а то й біди. Але коли пачка зникла, значить, тато, певно, її сховав, а коли сховав, значить не дарма. Невже там були фальшиві гроші? Але тоді що ж виходить: тато дав їй фальшивки, чудово усвідомлюючи, що її за це можуть забрати в міліцію?.. Маячня…
— Ну?! — продовжував наполягати старший лейтенант і ступив крок до Яни.
— Я… Я не знаю… — пробелькотіла та.
— Не тисніть на дівчинку! — майже скрикнула мама і теж ступила крок уперед, ставши між донькою і Бараболею. — Майте совість! Вона ж іще дитина!