— Ну, нарешті! Так!
І за кілька хвилин Миха стояв біля під’їзду, чекаючи на Льоху з Настею. А ще за хвилину вони втрьох уже бігли до Янчиного будинку.
Тітка Нюся ще вчора поїхала з Андрійком додому. Що там відбувалося далі, як вона виховувала сина, для всіх залишилося таємницею за сімома замками. Принаймні, ані тітка Нюся, ні, тим паче, Андрійко ніколи й нікому про це не розповідали.
В альтанці зібралися мама Наталя з Яною, Настя з братом і Миха. Мама виклала на стіл п’ять аркушів паперу, густо списаних дрібним почерком. Миха похолов.
— Скільки ж тут прізвищ? — взявся він за голову.
— П’ятдесят вісім.
— Нічого собі! — голосно видихнув Льоха.
— Ой, мамочко! — зойкнула Настя. — А вже майже четверта година! Коли ж ми це все перевіримо?
— Так… Прізвище та ім’я дитини… Мамине ім’я та прізвище… Адреса та телефон, — бурмотів Миха, перебираючи аркуш за аркушем. — Все чітко, все впорядковано…
Після нього аркуші взяла Настя, потім Яна. Яна, особливо не придивляючись, по-діагоналі, так би мовити, пробігла очима три листочки, але на четвертому щось привернуло її увагу.
— Що таке? — запитала її Настя.
— Дивись… Єлизавета Кузьміна.
— І що? — не зрозуміла Настя.
— Але Єлизавета — це Ліза.
— Яночко, по суті, будь ласка. У нас же сила- силенна роботи, — зауважив Миха.
Але Яна мов не чула Михових слів, — вона напружено думала.
— Її теж звуть Ліза, — раптом сказала вона.
— Кого? — насторожився Миха.
— Її точно звуть Ліза… — неспішно міркувала вголос Яна. — Охоронець підійшов тоді і запитав: «Лізо, викликала? Що трапилось?»
— Янко! Хто викликав? Який охоронець? Де?
— Коли я в торговому центрі купувала сумочку, а касирка побачила, що це гроші не справжні. Вона покликала охоронця, а той, коли підійшов, запитав: «Лізо, викликала? Що трапилось?»
— Тобто, ти хочеш сказати, що Єлизавета Кузьміна…
— Я нічого не хочу сказати. Просто Єлизавета — досить рідкісне ім’я.
Тут-таки перевірили списки — в них Єлизавета зустрічалася тільки один раз.
— Цікавий збіг. Тепер би прізвище перевірити… А що, Михо? Ідеальне місце для розповсюдження фальшивих грошей. Не у великій кількості, а так, поштучно… Дали п’ятсот, а з рештою підсовуєш собі фальшивку — і все о’кей! Спробуй доведи потім! За день одну-дві фальшивки кому-небудь сплавив — і на підгузки на місяць заробив! Та на базарі туди-сюди ще папірців з десять за тиждень…
— Та годі тобі… Губу розкотив… Наталю Олександрівно, ми сходимо в торговельний центр, а я Янку потім додому проведу, добре? Народ, ходімо… Тільки б вона була на зміні!
Першою в торговельний центр зайшла Яна. Минаючи залу з товарами, вона пройшла уздовж кас. їм пощастило: Ліза була на зміні. Яна, поки касирка її не побачила, швидко вийшла зіз супермаркету.
— Вона за п’ятою касою.
— Не помітила — бейджик у неї є? — запитав Льоха.
— Якось не звернула уваги, але, здається, вони всі з бейджиками.
— Льохо, ходімо.
Хлопці зайшли всередину. Вже у товарній залі Льоха схаменувся:
— Михо, в мене ж із собою ні копійки! В тебе гроші є?
— Є… В мене є…
— А що купуємо? Скільки в тебе грошей?
— А тут, у третьому ряду, є відділ для домашніх улюбленців.
— І що?
— Давай Кольчиному папузі… Ну, Сільверу… корму купимо, — запропонував Миха.
— У тебе що, грошей кури не клюють? — здивувався Льоха.
— Може, й так… — несподівано погодився Миха. — Працюємо так: ти йдеш перший і дивишся на бейджику її прізвище. Якщо це Кузьміна — киваєш мені головою. Тоді піду я.
— А навіщо?
— Довго пояснювати. Ходімо, потім сам побачиш.
Друзі пішли в потрібний відділ, Миха взяв пачку корму, і вони один за одним стали в чергу до касирки на ім’я Ліза. Льоха пройшов мимо каси з порожніми руками, ледь помітно кивнув головою і став осторонь, чекаючи Миху. Той підійшов до касирки. Продавчиня провела сканером над пакетом і назвала вартість покупки. Миха поліз у кишеню і поклав перед нею двісті гривень однією купюрою. Льоха все зрозумів і завмер в очікуванні. Касирка провела грошима під ультрафіолетовим детектором і нахмурила брови. Її рука потягнулася до червоної кнопки під прилавком. Потім дівчина роздивилася номер на купюрі, й рука її на мить завмерла. Другою вона інстинктивно схопилася за кишеню зеленої фірмової блузки. Миха не зводив з Єлизавети Кузьміної пильного погляду. З іншого боку на неї дивився Льоха. Касирка прорахувала це миттєво. Цілком імовірно, у неї із собою були фальшивки, бо охоронця вона викликати не зважилася. Покупці, які стояли за Михою, почали обурюватися. Льоха підніс руку: