— Гаразд… — буркнув старший лейтенант і наказав. — Поїхали!
— А Петрусь? — Мама кинулася було до тата, але тут уже сержант став між нею і татом і гру6о смикнув того за руку.
— У машину! У камері буде сидіти ваш Петрусь. Поки все не згадає!
Міліція, нарешті, поїхала, забравши із собою тата і залишивши по собі цілковитий безлад. Мама заплакала, Яна теж схлипувала, тітка Нюся обох утішала, й лише Андрійко, з головою занурившись у комп’ютерне потойбіччя, не помічав того, що коїлося в будинку.
Аж тут Яна спохопилася:
— Що ж це я? Ну, й дурепа! — І похапцем витягла з кишені мобільний телефон.
Миха блукав інтернетом. Ще б пак! Це ж тільки початок серпня. Канікули, щоправда, вже перетнули свій екватор, але до кінця ще далеко. Сьогодні він встав аж по дев’ятій, а остаточно прокинувся лише на кухні, випивши горнятко гарячого чаю і з’ївши медове печиво. Опісля він потягнувся ліниво, крекнув на додачу й пішов до своєї кімнати повисіти в інтернеті. І тут задзвонив телефон. Телефонувала Яна.
— Михасю! Біда! — почув він у слухавці. — Тата міліція забрала.
— Не зрозумів… чийого тата?..
— Мого тата! — уточнила Яна і заскиглила в слухавку.
— За що? — здивувався Миха.
— За фальшиві гроші.
— Що за нісенітниці? Так… спокійно! Та не плач, заради Бога! Ми зараз прийдемо. Тобто, прибіжимо… Все, бувай!
Миха тут-таки зателефонував Льохові.
— Льохо, до зброї!
Що там знову? — ліниво відповів той.
— У Яни батю заарештували!
— Як?! За що?!
— Нічого не знаю! П’ять хвилин, козлячий столик! Давай, кабанчиком!
— Ага!
За п’ять хвилин у бік Яниного будинку спішно крокували Миха, Льоха й Настя. Ще за п’ятнадцять трійця вже була у Яни вдома, оглядаючи безлад, якщо не сказати погром, вчинений міліціонерами.
— Це що тут було? — здивовано запитав Миха.
— Як після землетрусу, — додав Льоха.
Настя нічого не сказала, тільки підійшла до подружки й обійняла її. Яна, схлипуючи, плуга по розповіла про ранкові події.
Тітка Нюся спершу зацікавлено подивлялася на хлопців, потім повернулася і запитально глянула на маму Наталю. Та, нахилившись до її вуха, сказала неголосно:
— Це не прості хлопці. Це дуже розумні хлопці, й вони справді можуть допомогти.
Тітка Нюся із сумнівом подивилася на Миху, потім на Льоху, а перевівши погляд на Настю, скептично посміхнулася.
— Так-так! Можуть! А ви не знаєте, то й не кажіть! — несподівано викрикнула Яна, помітивши цю посмішку.
Тітка Нюся знітилась.
— Тихо! — твердо мовив Миха. — Ходімо в альтанку. Треба подумати і все обговорити.
У цей час до кімнати зазирнув Андрійко:
— Ма! Чай уже готовий?
— А це що за юний джентльмен? — усміхнувся Льоха.
— Це мій синок. Андрійком звуть.
— Ма, я чаю хочу! І взагалі… поїхали додому, га? Тут же спокійно погратися не дають. То міліція, то ці… — Андрійко неприязно подивився на нових гостей і зачинив двері.
Перший в альтанці заговорив Миха:
— Розкладімо все по поличках. Якщо припустити, а, як я розумію, в цьому сумнівів немає, що Петро Іванович фальшивими грошима не промишляє, то залишається один шлях: цю фальшиву двохсотку йому підкинули. Так?
— Звичайно, не займається! — аж підскочила Я на. — Як ти міг таке подумати?
— Тихо, Яночко, тихо! Я розумію, що ти знервована… Але ми зараз обговорюємо ситуацію. — Миха почухав потилицю. — Звідси запитання перше: хто підкинув? Запитання друге — де? Запитання третє — коли? І запитання четверте — скільки? Яно, ти точно пам’ятаєш, що у тата була пачка грошей?
— Товста пачка. — уточнив Льоха.
— І яких грошей? — додала Настя.
— У тата була товста пачка грошей. Які гроші — я не роздивилася. А пачка була… ну… ось така… — і вона показала пальцями, яка приблизно була пачка.
— А потім Петро Іванович сказав, що у нього цієї пачки не було? — запитав Льоха.
— Ну, так! Каже: яка пачка? Я тобі гроші з гаманця діставав. Але ж не я була напідпитку!
— Стоп! — піднесла руку Настя. — Отже, ти напідпитку не була… Чи не хочеш ти сказати, що тато був під мухою?
Усі зацікавлено подивилися на Настю. Миха застережливо підніс руку:
— Яночко, тільки правду! Ти ж розумієш, як це важливо? Ну? — І накрив її руку, що лежала на столику, своєю долонею.
Яна подивилася на Миху, схлипнула і опустила голову:
— Ну… Він і справді був нетверезий. Вони з друзями обмивали премію в якомусь кафе. Він ще з роботи прийшов раніше, ніж зазвичай. Вони там випили, але не так, щоб зовсім… Однак запах був.