— Михо!.. — вимогливо прошепотіла Яна і відкрила одне око. — Михо!
— Тихо, Яночко, тихо… Тут дуже цікаво…
— От дурень! — І Яна шморгнула носом.
— Ну й дурна ти в мене, Янко! — прошепотів Миха.
— Правда?.. Я в тебе?.. Дурна?.. — радісно прошепотіла та і знову закрила очі. — Ну й нехай…
Розділ 6
У дворі Миха побачив те, що вони всі так наполегливо шукали ось уже кілька днів: біля невеликого сарайчика складені одна на одну лежали дві покришки від люків. Миха роззирнувся — у дворі нікого видно не було. Рука потяглася до телефону.
— Ну, Михо!.. — прошепотіла Яна; вона все ще стояла із заплющеними очима в очікуванні поцілунку.
Миха похапцем клюнув її в щоку. Яна здригнулася й відкрила очі.
— І це… І це все?.. — розчаровано промовила вона.
— Яночко, сонце… Зажди трішки… Глянь, що ми знайшли! — палко прошепотів Миха.
Яна подивилася в щілинку між дошками.
— То й що?
— Як це «то й що»? Це ж покришки від люків!
— І куди вони подінуться? Втечуть, чи що?
Миха немов біг, біг і враз перечепився. Подивився на Яну і розсміявся:
— Ай правда! Нікуди цей чавун не дінеться! — Він, ніяковіючи, обійняв Яну й притулився своєю щокою до її. — Чавун, він і в Африці чавун!
У дворі раптом почувся чийсь гучний голос, Яна аж здригнулася від несподіванки. Миха прикрив її рот долонею. Якийсь чоловік, певно, господар, покликав іншого чоловіка:
— Гей, Володь! Ну що? Будемо вантажити?
— А чого чекати? Вперед!
Крізь щілину було видно, як два чоловіки взяли покришку й кудись понесли. Миха занервував.
— Дідько! Речдоки вивозять! Куди подінуться, куди подінуться… — передражнив він Янку і кинувся у провулок, у який виходили ворота з цього підозрілого подвір’я. Біля воріт стояв білий «Сітроен-Берлінга». Такий
собі вантажний легковик. Задні дверцята машини були відчинені. Тут же з воріт вийшли ті двоє, завантажили в машину покришку від люка і повернулись на подвір’я.
— Яночко, слухай уважно, — швидко прошепотів Миха, — негайно дзвони в міліцію… Нехай Ігор Борисович їде сюди. Давай, кабанчиком… Тобто цією… козою… Ну, ланню довгоногою… І Льохові подзвони. А я тут… що зможу…
Миха, пригнувшись, підкрався до машини. Викрутити ніпель з переднього колеса було неважко. Колесо неголосно зашипіло. Миха вкрутив ніпель назад і навколішки поліз до іншого колеса. Знову зашипіло… почулися кроки. Миха кинувся за ріг. Янка саме ховала телефон в сумочку.
— Ну що? — пошепки запитав Миха.
— їдуть… Михо, а ти мене так і не поцілував… Михо, чуєш?..
— Ах ти ж… Негайно виправляюсь…
Миха підійшов до Яни й обійняв її. Його губи ковзнули по вуху, щоці і торкнулися Яниних губ… Цієї миті почулася гучна лайка:
— Чорт забирайо! Володь! Колесо спустило!
— Яке?
— Та праве переднє! Про… й ліве переднє теж! Собача душа!!!
— Що, обидва відразу?! Так не буває!
— Не віриш, іди подивися!
Миха відірвався від Яни й припав до паркану.
— Михо!
— Стривай… Зараз, зараз…
— Ну, Михо! Так не чесно…
— Так, так, звичайно! Яночко… Ну, будь ласочка…
— Будь ласочка… — тихо відповіла Яна.
— Ти ж най-най… — продовжував шепотіти Мишка.
— Так, так… — зашепотіла Яна у відповідь, і в цей момент почулося гуркотіння автівки, що під’їжджала.
Миха полишив Яну й вискочив з кущів.
— Михасю! — Яна готова була заплакати.
Та що ж це таке! Через якісь покришки!!!
А Миха тим часом уже вітався з майором Слісаренком.
— Здоровенькі були, Ігоре Борисовичу! Ми в цьому дворі покришки від люків знайшли.
— Як це знайшли? Незаконне проникнення у двір? — насупив брови майор.
— Та ні, що ви! Просто випадково побачили…
Майор з сумнівом глянув на високий і міцний паркан.
— Що, ось так ішли й побачили? Крізь цей паркан?
І раптом майор запримітив притиснуту до паркану Яну. Вона стояла за кущем бузку, і в вечірньому світлі її сіра куртка просто зливалася з парканом.
— А-а… — з розумінням протягнув майор. — Тоді звичайно… Тоді можна… Здрастуй, Яночко!
— Здра… Здра… стуйте… — пробелькотіла та.
— Ну, ходімо! — І майор рішуче рушив до відкритих воріт.
Зайшовши у двір, він по-хазяйському озирнувся. Тут-таки із сараю вийшли чоловіки.
— Ви хто? Що вам треба? — здивовано запитав один.
— Майор Слісаренко, Горобинівське відділення міліції. Скажіть, будь ласка, що це за каналізаційні люки? — Майор вказав пальцем на люки, що ще лежали біля сараю.