— А що? — запитав другий чоловік.
— А те! — відрубав майор. — У мене є підозра, що саме ці покришки кілька днів тому були вкрадені з вулиць міста.
— Ось ці? Ха! Володю, де в тебе документи?
— Зараз, — відповів Володя і пішов у будинок.
За кілька хвилин він вийшов з текою і вийняв з неї касовий чек:
— Прошу, пане майоре. Я думаю, що цей документ зніме всі ваші підозри. Просто ми будівельники і зараз будуємо приватний будинок. Ці люки й покришки їдуть туди.
Слісаренко уважно оглянув чек, потім так само уважно прочитав те, що було на ньому надруковано. Скрушно похитавши головою, він потримав чек перед Миховими очима й повернув його власникові:
— Вибачте, сталося непорозуміння… Ви помилилися, містере Ватсоне… Тут усе законно.
Мишко розчаровано зітхнув:
— Ну що ж… буває… вибачте! — Янко, ходімо!
Він уже рушив до виходу, коли раптом озвався той, кого називали Володею:
— Юначе, хвилиночку!
Миха обернувся.
— Сер Ватсон, чи як там тебе… А спущені колеса, бува, не ваших рук справа, га, сер?
— Які ще колеса? — здивувався Слісаренко.
— А в мене обидва передні колеса несподівано спустили. Ось я й думаю…
— Моїх рук, — зізнався Миха, — треба ж було якось вас затримати до приїзду Ігоря Борисовича…
— Ясно, — зітхнув Володя. Він зайшов у сарай і повернувся звідти з ручним насосом. — На.
Миха важко зітхнув, але крити було нічим. Він мовчки взяв насос і рушив до машини. Слісаренко всміхнувся, поплескав Миху по плечу й пішов до свого авто.
— Спорт — здоров’я і сила, любий Ватсоне… — додав він на прощання.
До Михи підійшла Яна:
— Михо, а поці…
— Яночко, трохи згодом… добре?
Хвилин з двадцять Миха мозолився допотопним насосом. Він так розігрівся, що навіть куртку зняти довелось. Янка стояла поруч і дивилася то співчутливо, то з нетерпінням — коли вже все закінчиться і можна буде нормально поцілуватися. Нарешті Миха випростався й утер лоба:
— Все… Агов! Як вас там… Ідіть приймайте роботу!
З двору вийшов Володя, оглянув обидва колеса і хмикнув недовірливо:
— Зараз перевіримо.
Він поліз у багажник, витягнув звідти електронасос з манометром, приєднав шланг до ніпеля, а насос — до гнізда для прикурювана. Стрілка манометра тут же показала тиск у колесі. Володя включив насос.
— То це… — розгубився Миха. — У вас був електронасос, а ви мене змусили вручну?! Капець! І я тут мордувався, а ви…
— Це не я тебе змусив, — посміхнувся Володя, — а ти сам! Все, вільний! Далі я сам. А тобі наука буде: думай, перш ніж чинити комусь капості!
— Розумні ви занадто! — Миха махнув рукою. — Ходімо, Яно!
Вони пройшли три кроки, повернули за ріг, і тут дівчина просто вчепилася в Миху:
— Все! Вже нікого немає! Михо… цілуй мене. Михаську…
— Яно…
І тут громом луснув Льохів голос:
— Агов, Ватсоне! Ти де?!!
— А-а-а!!! — закричала Янка і кинулася бігти темною вулицею.
— О, Господи… — простогнав Миха й кинувся за нею. — Яно! Яночко! Та зажди ж ти!
— Михо, це ти? — з провулка вибіг Льоха, і Яна з розгону влетіла просто в його обійми. — Яно? А чому ти плачеш? Що трапилося? Ватсоне, ти навіщо Янку ображаєш?
— Я?! — здивувався Миха. — Я?! Ти що, Холмсе, з глузду з’їхав! Це її обставини образили. І трохи ти…
— Я?! — тепер уже здивувався Льоха. — Та мене тут узагалі не було!
— У тому-то й річ… У тому-то й річ, дорогий Холмсе…
Миха рішуче підійшов до Яни, взяв її за руку і силою розвернув до себе:
— Яночко, дорогенька… Ти вже пробач їх…
— Кого? — схлипнувши, запитала дівчина.
— Та обставини ці… — І Мишка притис її до себе й міцно поцілував у губи.
— А… що… як… ви… — геть розгубився Льоха.
За мить він збагнув, у чому річ, а збагнувши, зрозумів, чому став на заваді він сам і, мабуть, не тільки він… І щиро, від душі, розсміявся.
— Ну, народ!.. Ну ви даєте… Добре, Михо, це все класно, але розкажи, що тут сталося? Навіщо мене покликали?
Миха коротко розповів.
— Що ж, перший млинець грудкою, — закінчивши розповідь, визнав він, — але нічого. Будемо шукати далі. А зараз — додому. Темно вже… Та й холодно.
Але додому треба було ще дійти. З півгодини, не менше, йшли до Яниного будинку.
Попрощавшись із дівчиною, друзі поплентались до свого дому.
— І ти віриш у те, що таким ось чином можна знайти викрадачів? — запитав Льоха, коли вони вийшли на Міжнародну.
— А що, є інші варіанти? — відказав Миха запитанням на запитання.