— І де вона, ваша купа?
— Скажіть, будь ласка, — звернувся Миха до господині, — а господар сьогодні звідси нічого не вивозив?
— Звідки я знаю! — відповіла та й відвернулася, кинувши на прощання: — Ось повернеться, в нього й питайте!
Коли сищики й майор вийшли на вулицю, Миха запропонував:
— Давайте спробуємо розпитати у сусідів? Може, вони що бачили?
Це було логічно, і Слісаренко заперечувати не став. Пішли по сусідах. Але, як на зло, ті кілька сусідів, які могли бачити зі свого двору той гараж, або були на роботі, або робили щось удома, й нічого підозрілого в будинку приймальника металобрухту не бачили.
— А може, в спортшколі попитати? — запропонував Льоха.
Зайшли в кабінет до Тарасюка. На запитання майора про гараж, Тарасюк не задумуючись відповів:
— Так там сьогодні вранці машину вантажили. Металобрухтом…
— Ну ось, — полегшене зітхнув Льоха, — а ви кажете — жарт… Був там металобрухт! І биті покришки були!
— Схоже на те… — погодився, нарешті, майор. — А зараз усе відвезли кудись… швидше за все, до столиці.
— Але ж завгосп… і покришки… — пролепетав Льоха.
— Завгосп є, покришок немає, — скрушно похитав головою Миха.
— І пред’явити нам ні завгоспу, ні господареві гаража — нічого! — підтвердив Мишкові міркування майор.
— Що ж… Будемо чекати. Поспостерігаємо за гаражем… Поспостерігаємо за завгоспом… Покришки ж нові все одно коли-небудь поставлять, а, значить, цей тип знову їх вкраде.
Але зараз все змінилося: ми знаємо, де його чекати, — Миха подивився на Слісаренка, немов питаючи, чи правильно він виклав ситуацію.
— Ну, в принципі, слушна думка, — погодився майор, — щоправда, за однієї умови…
— Якої? — в один голос запитали Миха й Льоха.
— Якщо покришки краде саме завгосп.
Розділ 9
Справа про крадіжки покришок з люків у Горобинівці набула скандального розголосу. Місцеві газети, немов змагаючись між собою, лаяли: організації, яким належали незакриті каналізаційні отвори, за те, що ті їх довго не накривають; міліцію за те, що та так довго не може впіймати злодіїв; міську владу за те, що та не може змусити ні тих, ні інших як годиться виконувати свої посадові обов’язки…
Начальник міського відділу міліції викликав майора Слісаренка «на килим» і влаштував йому справжній рознос.
— Підніміть на ноги громадськість! Підключіть усіх своїх співробітників! Усі вихідні всім співробітникам, доки не впіймаєте злочинців, скасовую! І майте на увазі, майоре Слісаренку! Якщо впродовж тижня злодії не будуть упіймані, ви знову станете капітаном! Я особисто зірву з вас майорські погони!!!
Після такого розносу майор всерйоз узявся за справу. Люками в місті опікувалось кілька господарів. Міськводоканал, який обслуговував водонапірну мережу та каналізацію. Міськтеплоенерго, яке мало стосунок до мережі, по якій подавалася гаряча вода й опалювалися будинки. Газівники, енергетики, зв’язківці… В усіх були свої підземні комунікації, свої люки, а значить, і покришки до них.
Трохи поміркувавши, майор поїхав у міськводоканал, вирішивши, що найбільша кількість люків припадає саме на цю організацію. Там, зустрівшись із начальником, він попросив якомога швидше закрити діри на дорогах.
— Розумієте, — переконував начальника майор, — ми не зможемо зловити злодія, поки не буде кришок! Накрийте люки хоча б на Інтернаціональній. Це головна вулиця міста, там великий потік машин. Не дай Боже що- небудь станеться, вам же, першою чергою, й відповідати! Злодій спробує їх викрасти, тут ми його і схопимо!
Начальник відбивався, як міг:
— А ви розумієте, — заперечував він, — що в мене немає на це грошей? Другі покришки вкрали, а ви все вухами ляскаєте! Де я вам їх візьму? Мені ж покришки ніхто не подарує!
— Піймаємо злодія — я особисто подбаю, щоб з нього стягнули всі ваші збитки! — заприсягся майор.
Так вони сперечалися з півгодини, поки майор все-таки переконав начальника міськводоканалу оформити в банку кредит і негайно закупити покришки для відкритих люків. Піддався начальник тому, що майор пообіцяв виставити на Інтернаціональній вулиці спеціальний наряд, який буде стежити за цими триклятими покришками.
— І нехай стежать цілодобово! А зі злодіїв треба стягнути ще й відсотки за кредит! І за моральний збиток!
— Добре, добре! Стягнемо за все на світі! І за ваші відсотки, і за мій моральний збиток! — пообіцяв Слісаренко.
Вийшовши з будівлі міськводоканалу, майор порився у своєму телефоні й знайшов Михів номер. Той саме виходив зі школи, коли в нього зателенькав мобільний: