— Де вони?!!
Огрядна приймальниця металобрухту підбігла до Слісаренка.
— А я їх до кімнати завела… Сказала, що в документи глянути треба, і замкнула їх там! Сидять як миленькі! У-ух, паразити!!! Через них дівчинка мало не потонула в каналізації! За ґрати їх років на десять, пройдисвітів таких! Придумали ж таке: покришки красти!
Слухаючи тітку-приймальницю, Слісаренко розстебнув кобуру і дістав пістолет. Підійшов до дверей, зупинився і крикнув:
— Гей, там у кімнаті! Раджу не опиратись! Стати обличчям до стіни, руки вгору! Хто буде опиратись, стріляю на ураження! Ясно?
— Ясно!.. — з-за дверей почувся глухий голос. — Опиратись не будемо!
Слісаренко поволі повернув ключ у замку і обережно прочинив двері. У кімнатці, високо задерши руки, обличчям до стіни стояли двоє.
— Ну що, голубчики, попалися? Зараз ви за все відповісте! Ану, повертайтесь обличчям до мене!.. Що???
— Що??? — вигукнув Льоха.
— Ігор Борисович?.. — пробурмотів шокований Мишко. — Оце так номер…
— Мишко! Льохо! Ви що тут робите?
— Це що ж?.. — прошипіла приймальниця. — Та ви, виявляється, одна банда-баланда?!!
— Мовчати! — наказав їй майор. — Так, Михасю, що тут сталося?
— Та я й сам нічого не розумію, Ігоре Борисовичу! Ми з Льохою вирішили поцікавитись у приймальниці стосовно здачі-прийому металобрухту. Ну… Чи приймають ці покришки від люків… Якщо так, то на яких умовах… Чи хто здавав такі покришки… Скільки це коштує… І взагалі… А вона, — Миха кивком голови вказав на огрядну приймальницю, — завела нас сюди… Сказала, що розцінки подивитися потрібно, а сама замкнула нас на замок. А потім ви з’явилися… З пістолетом!
Льоха всміхнувся самими лише краєчками губ, а майор похитав головою:
— Ну, хлопці, ви геть тупенькі! Знайшли в кого, а головне — коли — розпитувати про такі речі! Ніно Петрівно, спокійно! Це свої хлопці! Це вони вчора дівчинку з каналізації витягли. — І знову звернувся до хлопців.
— Ну, і що ви з’ясували?
— Та поки що нічого, — відповів Льоха. — Лише виявили, що покришки вкрали ще біля двох будинків. Та ще на Інтернаціональній зо два десятки. Просто жах…
Ніна Петрівна подивилася на хлопців, потім перевела погляд на майора:
— То це не крадії?
— Довго метикуєш, Петрівно! — широко усміхнувся майор. — Це не крадії! Це два найзнаменитіші детективи в Горобинівці: Миха Ватсон і Льоха Холмс! Сестри тільки тут не вистачає… Мадам Боанасьє, так, здається?
— Тут я, тут! — Несподівано десь згори пролунав дівочий голос.
— Настя?! — задерши голову, гукнув Льоха.
Так, це була вона, Настя Боанасьє, і вона сиділа на товстій гілці дерева й дивилася вниз. Настя кілька років займалася спортивною гімнастикою, тому залізти на дерево їй раз плюнути.
— Ти ж сам подзвонив мені і попросив прийти! Нас закрили… Нас закрили… — передражнила вона брата. — Треба з’ясувати, що відбувається…
— Так я ж не просив на дерево залазити!
— А як би я інакше з’ясувала, що тут коїться? Підійшла б запитати — мене б теж під замок, еге ж? Ось я й вирішила в такий спосіб
поспостерігати… — пояснила дівчинка і почала спускатися з дерева.
— Ну, колеги, з вами не знудишся! — усміхнувшись, сказав майор і по хвилі перепитав: — Отже, більше нічого не з’ясували?
— Ага, з’ясуєш тут… — Миха жартома набурмосився.
А Льоха перейшов до справи.
— Ніно Петрівно, скажіть, будь ласка, вам взагалі покришки від люка приймати в брухт доводилося? — запитав.
— Бог з тобою! — перехрестилася приймальниця. — Я що, сама собі ворог? Це ж справжня крадіжка і, значить, в’язниця!
— Але для чогось-то їх крадуть? — підійшла й пристала до розмови Настя.
— Настю, твоя правда, — погодився з нею Миха, — які б палаци хто не будував, я не думаю, що для будівництва може знадобитися стільки покришок. Ну, одна… Ну, дві… Але більше двадцяти?! А якщо не на будівництві, тоді де вони ще потрібні?
— Згоден, — погодився майор і допитливо глянув на приймальницю.
— Ну… — раптом зам’ялася та. — Якщо покришки поламані… Шматки покришок… Тоді, може, і приймаються. Але я навіть шматки не беру. Потрібен мені зайвий головний біль на старості!
— Ну, а якщо й приймете? — запитав Льоха. — Що буде?
— А буде відповідальність за статтею двісті тринадцять кримінального кодексу: порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом, — відповів за приймальницю майор Слісаренко. — Ну й, окрім того, Ніна Петрівна абсолютно права — це банальна крадіжка. Отак-от…