— Ніно Петрівно, — запитав Миха, — а ще десь поблизу приймають металобрухт?
— У Бузі приймають… У Морзелі… Так, напевно, в будь-якому містечку чи селищі… Ну, а в столиці таких пунктів багато… Ми ж не тільки металобрухт приймаємо, а й макулатуру… пластикові пляшки… скло… Це справа корисна і потрібна.
— Ніхто й не заперечує, — усміхнувся майор, — звісно, що корисна. Поки вона законна. Гаразд… Ходімо, сищики… А якби не я на виклик приїхав? Відвезли б вас у міліцію і доводили б зараз, що ви не верблюди!
За годину Миха, Льоха й Настя сиділи за козлиним столиком. Справа здавалась темною і незрозумілою. Чому одні покришки крадуть, а інші ні? Куди здають ці покришки? І як їх крадуть? Як може зникнути покришка на дорозі, щоб цього ніхто не помітив? Адже не інопланетяни, врешті-решт, їх забирають на літаючих тарілках! Ну, і найголовніше запитання: хто той негідник, що піддає страшній небезпеці жителів Горобинівки?
Розділ З
Наступного дня, після уроків, Миха з Льохою поїхали в Бузу подивитися, що робиться на тамтешньому пункті прийому металобрухту. Нічого нового там вони не знайшли. Пункт був схожий на Горобинівський: так само розташований на якомусь закинутому підприємстві й так само приймала непотрібне залізяччя жінка — неохайна, непривітна і криклива. Щойно Миха заїкнувся про покришки від каналізаційних люків, тітка відразу почала кричати так, немов хотіла оповістити весь світ про початок ядерної війни. Льоха скривився і заткнув вуха, а Миха замахав руками, мовляв, уже ніхто нічого не питає. Але тітка не вгавала, а потім узагалі взялася за мобілку. Згадавши сумний досвід на приймальному пункті в Горобинівці, друзі вважали за краще негайно вшитися. Вони відійшли від воріт уже метрів зо сто, а тітка все не заспокоювалася.
— Ох і голосиста тітонька! — усміхнувся Льоха вже на зупинці маршрутки. — Досі у вухах дзвенить.
Миха поколупався пальцем у вусі:
— Не кажи… Чемпіонка з крику! Але годі про неї. Проїхали. Я ось що думаю. Темна якась ця справа! Просто не знаю, з чого почати! У нас, напевно, такого ще не було! Реально, не знаю що робити!
— Сто пудів! — погодився друг. — Я теж оце думаю… А може, ну його до біса, ці покришки?
Миха нічого не відповів.
Підійшов автобус. Посідали. Миха мовчав. Автобус вже в’їхав у Горобинівку й рухався по вулиці Міжнародній. Водій неголосно лаявся, об’їжджаючи загрозливі діри відкритих каналізаційних люків, з яких стирчали гілки, обвішані різнобарвним ганчір’ям. І лише тепер Миха відповів Льохові:
— Дулі з маком! Льохо, ми їх дістанемо! Треба подумати як. О’кей, вранці зустрінемося?
Уночі Миха спав кепсько. Крутився цілу ніч і заснув тільки під ранок. Йому наснилася величезна покришка від каналізаційного люка. Покришка усміхнулася, немов інтернетний смайлик, і сказала якусь дурницю:
— Якщо цінність звільнення зміниться, запланований час розпаду буде занадто коротким для отримання вигоди…
— Що-що?! — прошепотів уві сні Миха й прокинувся.
У голові продовжували звучати останні слова з незрозумілої фрази, сказаної чавунним смайликом: «…для отримання вигоди… для отримання вигоди…» Миха різко підвівся й сів на ліжку.
— Для отримання вигоди… — пробурмотів він голосно. — Ну, звичайно!
По дорозі до школи він розповів Льохові й Насті свій сон. Він так і не згадав усього хитромудрого речення, але його закінчення запам’ятав чудово.
— Розумієте, я коли почув слова про отримання вигоди, то зрозумів, з якого боку до цієї справи треба підступатися. Для чого крадуть покришки? Не заради ж самого чавуну, правда? їх крадуть, щоб отримати гроші. Отримати гроші можна, тільки здавши покришки в металобрухт. Якщо ті пункти прийому, де ми були, покришки не приймають, то, значить, є інші пункти, які такі покришки не лише приймають, але й платять за них гроші. Тому, щоб вийти на злодіїв, нам треба знайти такий нелегальний пункт. Або пункти…
— Молоток, Михо! Купу металобрухту не сховаєш…
— Але ж намагатимуться! — припустила Настя.
— Чому це? — не зрозумів Льоха.
— Так, Настю! — погодився Миха. — Якщо ці ділки приймають незаконний металобрухт, то, цілком можливо, в них і бізнес незаконний. І вони його будуть приховувати! У незаконного бізнесу не може бути законних перевірок? Тому їм по цимбалах, що то за металобрухт! Вкрадені покришки від люків, зрізані зі стовпів дроти, та хоч залізничні рейки! Усе! Починаємо шукати підпільні пункти прийому металобрухту. Знайдемо пункти — вийдемо на злодіїв. А справу назвемо так: «Полювання на мамонтів».