Перший урок минув спокійно. Продзвенів дзвоник на перерву. Довкруж сусідньої парти скупчилися дівчата і щось роздивлялися. Хтось витріщався у вікно, дехто схилився над партами, готуючись до майбутньої контрольної роботи, а двоє навіть щось писали на дошці. Миха з Льохою вийшли до коридору, сходили в туалет і стали біля вікна, згадуючи вчорашню футбольну баталію. Але дзвінок загнав їх у клас.
На контрольну з математики Миха покладав великі надії. І ось зайшла Логарифма. Дозволивши всім сісти, обвела клас суворими, трохи бань
катими очима:
— Пишемо контрольну. Перший варіант, другий варіант… Перший варіант, другий варіант…
Вона швидко, не гаючи ні секунди, викликала двох учнів до дошки й тицьнула їм у руки по аркушу. За три хвилини на дошці було написано два варіанти контрольної.
— Починаємо, — сказала вчителька, аж тут двері відчинилися й до класу влетів охоронець.
— Усі надвір! Мерщій! Негайно!
— Що? Який двір? Яке мерщій?! — обурилась Логарифма. — У нас контрольна!
— Школу заміновано! Швидко всі надвір! — І зник.
У коридорі загупали його важкі чорні черевики з високим шнуруванням.
— Тю… — сказав Льоха, — оце прикол…
Математичка знизала плечима:
— Що за дурні жарти? Хто дозволив мінувати школу, коли в нас важлива контрольна? Я скаржитимуся директорові…
У коридорі почувся тупіт: це учні інших класів бігли на вулицю. Першими отямилися дівчата. Вони верескнули в один голос і кинулися до дверей.
— Бомба в школі! — посилюючи паніку, заволав хтось у коридорі. Відтак до дверей сипонули навіть хлопці. Лише Юрко Філімонов, знаний у школі бешкетник і пофігіст, сидів на своєму місці, з цікавістю спостерігаючи за подіями.
— Філімонов, — суворо запитала Логарифма, — а ти чого не евакуюєшся? Хіба не чув наказу?
— А мені начхати, Василино Степанівно.
— Що? — не зрозуміла математичка.
— Начхати. Тобто байдуже.
І без того спантеличена математичка розгубилася ще дужче.
— Що байдуже?
— Усе байдуже, тому й начхати… — вимовивши цю загадкову фразу, Філімонов нарешті підвівся з-за парти й неквапом рушив до виходу. Останньою (поважно й без поспіху, немов капітан тонучого корабля), з класним журналом і контрольними завданнями під пахвою, з класу вийшла Логарифма.
Коридор другого поверху вже спорожнів, тільки по сходах, немов стадо бізонів, змітаючи все на своєму шляху, сунула юрба старшокласників. Як не дивно, замість нажаханих криків, чулися регіт і жарти.
За лічені хвилини школа спорожніла. Класні керівники вже збирали своїх учнів і шукали тих, хто загубився. По черзі підходили до Владислава Васильовича, який на всі запитання тільки ошелешено знизував плечима:
— Та звідки я знаю, хто й де підклав бомбу? В міліцію подзвонили і сказали, що школу заміновано. Міліціонери наказали негайно евакуювати дітей, доки вони їдуть. Більше я нічого не знаю, і відчепіться від мене, заради Бога. Діти всі на місці?
На порозі школи з’явився Юрко Філімонов.
— Що?!! — заволав Владислав Васильович. — Знову Філімонов?! Філімонов, негайно йди до мене!
Юрко так само неквапом, усвідомлюючи, що опинився в центрі уваги всієї школи, голосно відповів:
— Слухаю та підкоряюся, Владиславе ібн Васильовичу!
— Ото блазень!
Старшокласники заґелґотали.
Миха з Льохою стояли серед своїх.
— Ти бодай щось розумієш? — запитав Льоха в Друга.
— Ні… З якої радості комусь знадобилося мінувати школу? Мабуть, хтось прикольнувся, — Миха почухав потилицю.
— Нічогенькі такі приколи, — пробурчав Льоха. — За таке по голові не погладять, а якщо й погладять, то чимось твердим.
Філімонов нарешті дочалапав до ВВ (так школярі скорочено називали Владислава Васильовича), і директор заходився втовкмачувати йому щось про дисципліну й відповідальність.
З-за будинків виринув бусик зі страхітливим написом «Вибухотехнічна лабораторія» на дверцятах.
— Сапери… Сапери приїхали… — промайнуло учнівським натовпом.
Тільки тепер, бачачи наочний доказ того, що школу й справді може бути заміновано, Миха усвідомив серйозність ситуації. А раптом десь у школі таки лежить бомба, і годинник спускового механізму вже відраховує останні секунди? А тоді як жахне! Полетять уламки скла, з вибитих шибок повалить чорний дим, заверещать дівчата… Хай йому всячина! Якщо це й жарти, то надто вже… Дізнатися б, хто це так безглуздо пожартував, і натовкти йому пику!
Тим часом з машини квапливо вискочило троє чоловіків й кокер-спаніель. У пса були сумні очі й довгі, мало не до землі, вуха.