— Колю, тут до тебе гості!
— До мене? — з кімнати долинув здивований голос. На порозі постав високий на зріст білявий юнак.
Льоха кивнув головою — він!
— До вас! — підтвердив Миха.
— Дуже цікаво… Прошу, — він гостинним жестом вказав на диван.
— Ми тут проводимо невеличке розслідування, ваш брат підтвердить.
— Я тобі розповідав: бомба… ртуть… — сказав Філімон, і Микола кивнув головою: мовляв, пам’ятаю.
— Ми знаємо, що два місяці тому ви купили літр ртуті.
— Ого, — здивувався Микола, — у вас добра агентура!
— Ще б пак… — гордовито набрав поважного вигляду Рудик, хоча до агентури не мав жодного стосунку.
— Я купив ртуть, і що з того?
— Де вона?
— Аз якого дива я мушу вам звітувати? — Микола насмішкувато дивився на Миху: теж мені, Шерлок Холмс вирискався!
— Гаразд, — погодився Миха, не зводячи з юнака пильного погляду, — не хочете звітувати мені, доведеться звітувати капітанові міліції Слісаренку. Адже ртуть отруйна, хіба ні? Ви маєте право працювати з нею вдома?
Микола замовк, посмішка з його обличчя зникла: малий виявився не таким уже й простим.
— Добре, прошу за мною.
Вони вийшли з будинку, дорогою Микола розповідав:
— Вдома я з нею, звичайно, не працюю, тут і отруїтися недовго. Для цього у мене є місце в сараї. Ртуть дуже отруйна, але це доволі корисна і багато до чого придатна штукенція. Думаєте, з неї тільки медичні градусники роблять? Нічого подібного! А при виробництві дзеркал, а в ювелірній справі? Без амальгами, так називаються сплави ртуті з іншими металами, дзеркала не зробиш! Але найголовніше не це. За допомогою амальгамування витягують з руди золото, срібло, платину! Ось що головне! Саме над цим я зараз і працюю. В принципі, то процес відомий, я тільки хочу дещо в ньому вдосконалити.
Микола широко прочинив двері сараю:
— Отут я й працюю… Що за чортівня? Щоденник!!!
Сараєм немов пройшовся смерч: усе було розкидано, перевернуто, перемішано. Було ясно, що тут похазяйнував хтось чужий. Микола в першу чергу почав шукати щоденник, знайшов і заспокоївся.
— Тут два роки роботи! Записаний кожен дослід, кожна речовина, — пробурмотів він, притискаючи до грудей грубенький зошит.
— А де була ртуть?
— Ртуть? А, ртуть… Звісно… Ось тут у шафі стояла, в літровій банці.
Він відчинив напівпрочинені дверцята: в шафі було порожньо.
— Ай-ай-ай…,І хто б це міг зробити? Зловлю — голову відірву!
— Так… Ще один постраждалий…
— Добре, хоч щоденник не зачепили… І за це спасибі! Але ж якою падлюкою треба бути?
Розділ 10
Гості разом з господарем уважно оглянули діру в дерев’яній стіні сараю. Було очевидно, що дві дошки відірвали знадвору. Варіант, що дошки вибито зсередини про людське око, відразу відпав. Миха почав чухати за вухом.
— Ти чого? — запитав у нього Льоха. — Щось не так?
Миха оглянув усіх присутніх і зупинив погляд на Рудикові:
— Ану, спробуй пролізти…
— Та нема питань! — Рудик пройшов крізь діру, наче в двері. — І що тепер?
— Та сам поки що не знаю… — замислено відповів Миха. — В будь-якому разі, — він повернувся до Філімона, — з тебе підозри не знято. Адже ртуті немає, правда? А дошки ти міг і сам виламати.
— Та ви що? На фіг мені все це потрібно? — вперше за весь час Філімон розхвилювався. — Не дзвонив я нікуди і ртуть не брав, ясно?
— Побачимо…
Хлопці пішли, залишивши Філімона в сум’ятті щодо його ідеї всесвітнього й загального пофігізму: виявляється, не завжди виходить, щоб усе було по цимбалах. Перша ж серйозна перевірка змусила теорію затріщати по всіх швах.
Дорогою додому Миха весь час мовчав, Льоха намагався його розговорити, але марно. Рудик попрощався й звернув до свого під’їзду. Пройшли ще кроків десять, і Миха раптом зупинився.
— Але ж був ще й Грошик! — не зрозуміло навіщо сказав він.
— Не зрозумів? — перепитав його Льоха. — Де був?
— Біля дошки, а сидить він через дві парти за мною. Значить, він ішов до дошки повз мою парту й міг прихопити мобілку. Міг?
Льоха знизав плечима:
— Запросто. Але Грошикові це все навіщо?
— А хто його знає?! Зараз так усе переплуталося, хіба розберешся! Але один гачечок є.