— А тепер — до справи! До дошки піде… — не встигла вона закінчити фразу, як у Михи в портфелі задзвонив телефон.
— Хто не вимкнув торохкотілку? — Конячина зсунула брови до перенісся, — хто в нас найрозумніший?
— Не розумію, — розгублено промимрив Миха, — вимикав я, Оксано Петрівно, чесне слово, вимикав…
Він витяг із заплічника свою мобілку й подивився на дисплей: там висвітився геть незнайомий номер. Миха стенув плечима:
— Нічого не розумію… Що за маячня?..
— Так, Мукоїде, — зловісно проказала Конячина, — до дошки!
Добре, хоч учора Миха двічі прочитав параграф у підручнику й пречудово запам’ятав усе, що там було написано. Він достеменно згадав усі дати, назвав імена всіх князів і навіть доречно прочитав напам’ять уривок зі «Слова о полку Ігоревім», чим утішив Конячину й отримав свою законну десятку. Клас із полегшенням зітхнув: вмить опанована гарним настроєм, Конячина припинила питати домашнє завдання й заходилася розповідати нову тему.
— Ото ти красунчик, Михо, — шепнув Льоха другові, — я вже думав, що тобі глина…
Конячина суворо зиркнула на Льоху, і той миттю замовк. Допіру продзвенів дзвоник, сповіщаючи про кінець уроку, як Миха дістав з заплічника телефон і ввімкнув його: раптом знову подзвонять. Цікаво, хто ж це був? Нарешті телефон таки задзвонив. Миха приклав до вуха слухавку:
— Алло.
— Хто це? — почув він чийсь голос.
— Михайло Мукоїд.
— Мукоїд? Ти в другій школі вчишся?
— Так, — здивовано відповів Миха.
— Добре. — Михові здалося, що голос відповів якось погрозливо.
— Що добре? — не втримався він від питання.
— Усе добре! — уїдливо відповів голос і відімкнувся. На дисплеї висвітився той самий незнайомий номер. Миха спантеличено хмикнув.
На передостанній перерві в двері класу зазирнув однокласник:
— Михо! Тебе ВВ викликає!
— Мене? — здивувався Миха. — Навіщо? Ні, щось тут не те…
— Чого це ти завібрував? — й собі здивувався Льоха. — Може, він хоче дізнатися твою думку щодо бомби? Хто в школі найкращий детектив? Ти! То що ж тут дивного?
Миха з сумнівом похитав головою:
— Ну так, авжеж! Тільки мене їм не вистачало! Тут зараз уся міліція копати буде! А може, навіть і СБУ! Це ж тероризм! Хоч і телефонний…
У кабінеті був ВВ і той самий капітан Слісаренко.
— Добрий день, — привітався Миха.
— Так-так… — тоном, що не віщував нічого доброго, промовив капітан, — я думав, що ти нормальний хлопець, Михайле Мукоїд, а ти, виявляється, терорюга?
В Михи відвисла щелепа:
— Хто? Я?!!..
— Михасю, це ти дзвонив у міліцію про мінування школи? — раптом запитав ВВ.
— Я дзвонив?!!
— Михайле, я був про тебе дуже гарної думки, — сказав капітан. — Кажи, це твій номер?
Капітан ляснув долонею по клаптику паперу, на якому був написаний номер мобільного телефону. Миха з жахом упізнав свій номер.
— М-м-мій…
— Його зафіксували в черговій частині. Саме з цього номера дзвонив жартівник-терорист.
— Здуріти можна… Та не дзвонив я нікуди!
— Де твій телефон? — дивлячись Михові просто в очі, суворо запитав капітан.
— У заплічнику, в класі… Я піду принесу.
Миха розвернувся й хотів було збігати в клас, але капітан зупинив його:
— Куди? Стояти! Владиславе Васильовичу, попросіть когось принести Мукоїдів заплічник.
За п’ять хвилин Михів телефон лежав на директорському столі, а ще за хвилину на дисплеї висвітився номер чергового по відділку із зазначенням часу дзвінка.
— Ось бачиш? — показуючи Михові телефон, запитав капітан. — І час зазначено: двадцять хвилин по дев’ятій. Телефон твій?
— Мій, — Миха ствердно кивнув.
— Ти його нікому не давав? — продовжував допит капітан.
— Нікому… — розгублено відповів Миха.
— Отже, так, — повів далі капітан, діставши з портфеля тоненьку теку, а з неї — аркуш, — телефон я вилучаю як речовий доказ.
— Е-е… — розгубився Миха, — а що я батькам скажу?
— Батькам, очевидно, говорити буду я, — капітан зашкрябав ручкою по бланку, — на них ще чекають неприємні сюрпризи. Чи ти вважаєш, що можна отак безкарно жартувати? їм доведеться заплатити за виїзд саперів, а ще заплатять штраф за те, що виховали такого синочка… Матимуть неприємності… Тут усе ясно, як божий день… Як вас звати? — несподівано запитав він директора.
— Мене? Навіщо?
— Я вас записую до протоколу, як понятого… І ще покличте когось із приймальні. Мені потрібні двоє понятих.