— Льохо, ти ж розумний хлопець! По-перше, без міліції нам не дізнатися ні прізвища, ні адреси нашого кошеняти, і він швендятиме з кутка в куток, і ти до скону його зловити не зможеш, а по- друге, ти що, збираєшся їх заарештовувати власноруч?
Неможливо було не погодитися з Миховими резонами. Льоха важко зітхнув, немов у нього відібрали улюблену іграшку.
— Напевно, ти правий. їдьмо до Горобинівки.
За годину електричка доставила їх додому, а ще за двадцять хвилин, перед самісіньким закінченням робочого дня, вони стояли на порозі міліції.
— Вам що потрібно? — запитав черговий.
— Нам би пана капітана, який веде справу з пограбування шкільного музею.
— Капітана Слісаренка? А ви хто такі?
— Ми у справі…
— Хлопці, в капітана сьогодні день народження. Дайте людині спокійно відсвяткувати, гаразд?
Розділ 5
О дев’ятій ранку Льоха з Михою стояли біля міліції. Капітана вони побачили здалеку й рушили йому назустріч.
— Доброго ранку! З минулим днем народження! — в один голос привіталися вони.
— Доброго! — розсміявся у відповідь капітан. — А ви звідки знаєте?
— У нас своя розвідка, — і собі розсміялися хлопці, а тоді приголомшили Слісаренка. — Ми їх знайшли!
— Кого? — спочатку не зрозумів той.
— Злодіїв! Тих, хто музей обікрав!
— Ану, ану… Ходімо до мене в кабінет.
Миха швидко і логічно розповів, як вони здобули телефон викрадачів, і поклав перед капітаном аркушик із номером.
— Ет, чорти забирай! Чому ж учора мені про це не сказали? Знову самі полізли, куди не слід…
— Та ми приходили, а черговий сказав, що у вас день народження… Та раз на рік же…
— Отримає він у мене на горіхи! Раз на рік… Отже, так… Льошо, ти з ними переговори вів? Привітаєшся й одразу слухавку передаси мені, ніби я твій батько. Не хвилюйся, говори просто й чітко.
Льоха набрав номер. Цього разу хрипкий голос відповів одразу:
— Га?
— Доброго ранку. Я вчора дзвонив з Митяшевої мобілки щодо орденів.
— А це що за номер висвітився?
— Та я в Горобинівці живу…
Капітан скривився: як же це, не зметикували! Треба було з мобільного дзвонити! Такий збіг обов’язково викличе підозру!
— У Горобинівці? — здивувався голос.
— Так, а що тут дивного? — вельми натурально в свою чергу здивувався Льоха.
— Ні, нічого… То що ти хочеш?
— Я нічого не хочу, я передаю слухавку батькові, розмовляйте з ним.
— Давай батька…
— Доброго дня! Мене звати Ігор Борисович.
— Ну?
— Син казав, що у вас був Ленін до тисячі і є сорокатисячний?
— Ну? — знову одноманітно запитала слухавка.
— Я, мабуть, візьму. Скільки за нього хочете?
— Три з половиною зелених, — певно, співрозмовник багатослівністю не вирізнявся.
— Не забагацько?
— Не подобається — не бери.
— Три, — почав торгуватися капітан.
— Три з половиною, — наполягав голос.
Слісаренко задоволено посміхався: якщо злодій почав торгуватися, виходить, клюнув.
— Торгуйтеся не торгуйтеся, більше ніж… — і подивився на Мишка, той підняв на одній руці три пальці, на другій один, — три сто не дам.
— Ні вашим, ні нашим, — прохрипів голос, — три двісті п’ятдесят, і більше не торгуємося.
— Гаразд, — невдоволено відказав капітан. — Де зустрічаємося?
Слухавка замовкла на хвилинку, мабуть, співрозмовник міркував, де зручніше призначити здибанку, і нарешті проказав:
— Метро «Вокзальна», по боці, де потяги йдуть у центр. Друга лава від голови потягу. Зараз пів на десяту? Об одинадцятій рівно. І не запізнюйтесь. Не люблю чекати!
На цьому розмова завершилась. Капітан поморщився:
— Не тішуся з того, що маємо проводити операцію на чужій території, та й часу обмаль. Гаразд, хлопці, ви вільні, до метро не лізьте, можете всю справу зіпсувати!
Капітан пішов до керівництва погоджувати план операції, а Льоха з Михою рушили додому.
— Ну? — запитально подивився Льоха на Миху.
— Що ну? Ти ж чув, що сказав Ігор Борисович? Не лізти!
— І що? Думаєш, не лізти?
— Ще чого! В іншій справі не пхався б, але це для нас справа честі! Цих… — Миха навіть слів добрати не зміг для злодіїв, які довели до інфаркту Костя, — цих кошенят… Ні, я обов’язково хочу подивитися, як їх візьмуть! Просто мрію!
— Я теж! їдьмо до Києва!
І вони повернули в бік вокзалу.
Дизель поклав слухавку й замислився. Те, що покупець виявився з Горобинівки, надто вже йому не сподобалося. Товар вони також у Горобинівці взяли! Дуже дивний збіг… А з іншого боку, це перша реальна пропозиція купити орден. Позбутися його зараз саме час! Барбос сидів поруч і запитально дивився на Дизеля: