— Казав, казав же тому дурневі, щоб не зв’язувався з цими покидьками! В них же на лобі було написано, що вони відморозки! Ні, не послухався! Такі гроші заплатив, а орден крадений!
— Отже, ви знаєте, хто купив орден?
— Авжеж, знаю!
— І можете нам влаштувати зустріч з цією людиною?
— А навіщо?
— Як навіщо? — осікся Миха. — Але орден той крадений!
— А на ньому написано, що він крадений? Яшик за нього свої кровні тугрики віддав, між іншим.
— Але ж орден крадений! — розпачливо вигукнув Миха.
— Берегти треба було краще, чорти вас забирай! — гримнув Олег Васильович. — А Яшикові що тепер робити? Думаєте, своїм повідомленням про те, що орден крадений, ви його ущасливите?
Фалерист схопився на рівні й забігав кімнатою: — Гаразд, я спробую поговорити з ним. Господи, що я роблю? Про що тут можна говорити? І, все-таки, я спробую. Жодних зобов’язань я на себе не візьму. Ще раз повторюю: треба було краще берегти!
— Та як же… У нас чергова в школі є…
— Не можете забезпечити збереження цінних речей, не беріть їх до музею! А то потім людям тільки головного болю додаєте! Все, досить про це питання, про результати розмови я повідомлю. Гайда краще пити чай. Може, вам розповісти щось про ордени?
Олег Васильович знав свою справу і був чудовим оповідачем. За годину, яку хлопці провели з ним, вони дізналися про ордени більше, ніж за все своє попереднє життя.
— Класний дядько! — сказав Льоха, коли вони поверталися до Горобинівки електричкою. — В курсі справи, й до того ж свідомий!
— Якщо він ще допоможе орден повернути!
— Слухай, Михо, а може, цим покидькам просто подзвонити і сказати: поверніть, гади, нагороди, адже ми все одно вас дістанемо!
— Та вони, напевно, після подій в метро відразу номер змінили. Хіба це проблема? Купив стартовий пакет за тридцятник, і все…
— Як же до них дістатися?
— Яшо? Привіт, непутящий!
— Добрий день, Олег Васильович!
— Яшику, скажи мені, що я тебе не попереджав: з цими двома харцизяками зв’язуватися не можна?
— Це про орден Леніна?
— Саме про нього.
Олег Васильович сидів у кріслі, розглядав великий орден, а другою рукою тримав телефонну слухавку. Щойно за гостями зачинилися двері, він негайно подзвонив своєму товаришу, теж фалеристу, який кілька днів тому купив у двох підозрілих осіб нагороду з рідкісним номером.
— Яшику, до мене приходили от тільки зараз два симпатичні молодики з орденської книжкою і дуже рішучими намірами. Орден вкрали зі шкільного музею, їх улюблений педагог у результаті опинився в лікарні з інфарктом. Крім того, при крадіжці чимось отруїли чергову по школі. Словом, підключилася міліція, і ти сам розумієш, що ти влип! Яшику, орденок треба повернути!
— Олеже Васильовичу! Я за нього віддав…
— Яшо, не крути мені голову! Хіба ти не розумієш, що це вже не невинне придбання ордена, а скупівля краденого, а це вже стаття! Я тебе попереджав!
— Але номер… — простогнав Яшик, — їх же в Україні по пальцях перелічити…
— Я можу тільки поспівчувати тобі. І май на увазі, не повернеш крадений орден, я тобі при зустрічі руку не потисну. З баритами не знаюся!
— Олеже Васильовичу…
— Надумаєш — дзвони! У мене є координати цих молодих симпатичних осіб. І, мушу визнати, осіб вельми, вельми енергійних!
Розділ 8
Телефон у Михи задзвонив о пів на десяту ранку. Він тільки-но сів до комп’ютера, увійшов у мережу з наміром побитися з кимось в «Контру», як дав про себе знати мобільник. Дзвонив Олег Васильович.
— Юначе, я буду радий бачити вас разом з другом десь о дванадцятій. Прошу не запізнюватися, бо в мене по обіді ще одна зустріч.
За годину Миха, Льоха і мадам Бонасьє — причепилася до них, мовляв, страшенно кортить подивитися колекцію орденів — заходили до колекціонерової оселі.
— Радий, радий вас бачити знову. А це що за молода особа? Як вас звуть, юна леді?
— Настя.
— Отже, Анастасія? Чудово, чудово… красиве російське ім’я. Ви знаєте, єдину, що залишилася жива, принцесу з дому Романових звали Анастасія?
— Ні… — розгубилася Настя. — А хто такі Романови?
— Вибачте, Олеже Васильовичу, дуже вже Настя прагнула вашу колекцію подивитися, — Льоха смикнув сестру за руку.
— За що ж тут вибачатися? Колекції для того і створюються, щоб ними люди милувалися. Це я мушу вибачитися перед Анастасією, що не зможу приділити їй часу, але наступного разу я обов’язково все покажу і розповім. А зараз до справи.