— Та так, думка одна з’явилася. Згодом розповім.
Вдома Миха взяв ключ від гаража й зо дві години орудував різними інструментами. Зрештою невпевнено хмикнув, сховав до кишені результат своєї праці, зачинив гараж і пішов додому. Вже було поночі, і він вирішив не турбувати друзів.
Зранку Льоха знову подзвонив до лікарні. Географу вже дозволили потрошку вставати, а Пудель Артемон, за словами медсестри, все ніяк не приходив до тями, марив і марив.
— А хіба він, — поцікавилася вона, — сильно захоплювався машинами?
— Тобто? — не зрозумів Льоха.
— Та весь час торочить про якійсь там мотори.
Льоха лише з подивом знизав плечима: ніколи не помічав за Артемоном особливої любові до машин або автомобільних моторів!
У лікарню таки поїхали, вирішили відвідати географа. Костянтин Іванович зустрів їх усмішкою. Він неквапом простував лікарняним коридором, в смугастій піжамі й домашніх капцях.
— Привіт орлам! — усміхнувся він. — Радий вас бачити! Які новини?
Льоха з Михою перезирнулися: казати про Артемона, чи ні? Вирішили сказати. Виявляється, вагалися вони марно. Географ знав, що той лежить у травматології сильно побитий невідомою машиною, і навіть ходив його навідати, попри те, що травматологія міститься на одному поверсі з кардіологією.
— Я щось не втямлю, — говорив Костянтин Іванович. — Все згадує про якийсь мотор: дизель та дизель! Може, у машини, яка його збила, був дизельний мотор?
— А міліції казали про це? — запитав Миха.
— Тут був капітан з міліції. Напевно, йому сказали…
— Слісаренко, мабуть… — додав Льоха.
— Який ще Слісаренко? — усміхнувся географ.
— Ой, ліпше не питайте, — махнув рукою Миха. — Нам так від нього перепало!
— За що? — не відступався вчитель.
Довелося все розповісти, в тому числі й те, як мадам Бонасьє сховала орден і орденську книжку, і який це викликало рейвах. Географ посміхався: вже хто-хто, а він добре знав, на що була здатна сестричка Льохи Холмса.
— Дизель… Дизель… — раптом забурмотів Миха. — Дизель… Десь я вже чув… Когось так прозивали! Хтось… Когось… — він наморщився, згадуючи, де ж він чув це прізвисько.
Льоха спробував йому допомогти:
— Коли? Вчора? Позавчора? Може, це стосувалося якоїсь машини?
Миха на все досадливо відмахувався рукою, коли раптом його обличчя просяяло:
— Дизель! Ну, звичайно! Митяша пам’ятаєш?
— Якого ще Митяша?
— Того самого, з Попівки! Коли ми дзвонили голомозим, то він один раз назвав його Дизелем. Знаєш, як він сказав: ото вже швидкий ти, Дизелю! Саме так і сказав. Я тоді не звернув уваги, подумав, що він говорить щось про машину, на якій той бандюк їздить. А тепер і тут дизель об’явився! Прізвисько це, зрозумів?
— Ось що, хлопці, я думаю, вам треба сходити до капітана Слісаренка і все йому розповісти.
— Добре, Костянтине Івановичу, обов’язково сходимо.
На лікарняному ґанку друзі перезирнулися:
— Ну, ходімо до капітана?
І обидва одночасно заперечно похитали головами: отримувати прочухана вдруге їм не всміхалося!
Розділ 10
За козлячим столиком сиділа трійця: Миха, Льоха й Рудик. Миха з Льохою щойно повернулися з лікарні. Миха розповів Рудикові про свій здогад: одного зі злочинців звали Дизелем.
— Як же до них дістатися? Диви, скільки вони вже накоїли! Ордени покрали, Кость у лікарні, тітка Тетяна лише вчора на роботу вийшла після тієї отрути!
— А фалерист Яшик? — додав Льоха. — Той, що крадений орден купив?
— Цей сам винен, — похмуро кинув Рудик. — Не треба було у сумнівних осіб цінні речі купувати!
— А знаєте, — раптом сказав Миха, — що мій тато на рибалці сказав, коли щука на блешню покинула брати?
— Звідки ж ми можемо знати? — здивувався Льоха.
— Тато сказав, — повів далі Миха, — що треба поміняти блешню, й почепити таку, яку щука взяти захоче!
Він витягнув з кишені шматок темної жерсті й кинув на стіл.
— Що це? — запитав Рудик.
— Блешня для Дизеля.
— Ану, ану… — Льоха взяв до рук бляшаний чотирикутник, роздивився його, і раптом здогадався. — Посмертний жетон, чи що? Сам робив?
— Ага. Вчора в гаражі.
— Хм… — саркастично хмикнув Рудик, взяв у руки залізяку і оглянув з усіх боків. — Чесно кажучи, блешня не надто вже… Невже наші щуки на такий непотріб кинуться?
— Щуки може, й ні… Вони ж професійні мисливці, а от кошеня-любитель… — відповів Миха, щоправда, не дуже впевнено. — До того ж уночі, під склом… Цілком придасться. А розміри всі достоту такі. Навіть номер той самий, що в Олега Васильовича під склом.