— Та заплутався в чомусь… Не видно ні чорта… От блін… Та що ж це таке!
— Смикай, Льохо! — раптом пролунав чийсь голос.
Від несподіванки Дизель закляк на місці. Повз його обличчя промайнуло щось м’яке, майже невідчутне, й на нього повіяло небезпекою. Дизель прожогом кинувся назад у вікно, скочив на підвіконня, обернувся на мить і просичав крізь зуби:
— Ну, Жучко, начувайся… — і зник у чорному прямокутнику. В цю мить за його спиною в темних вікнах шкільного музею спалахнуло яскраве світло.
Розділ 11
Рудик, який стояв біля дверей, намацав у темряві вимикач, і кімнату осяяло яскраве світло. З-за кулеметного макета, що стояв у кутку музею, вистрибнув Льоха Холмс. В іншому кутку кімнати з-під стенду вигулькнув Миха Ватсон. Ближче до кулемета, біля самого стенду, де знаходився китель з орденами, звивався один з голомозих. Ноги його заплуталися в кільцях волосіні, розкладених на підлозі, а згори його накрило трьохрядною рибальською сіткою-плутанкою. Він намагався її зняти або подерти, проте лише ще гірше заплутувався. Льоха з Михою вже закружляли довкола нього, обмотуючи скотчем, як бандероль на пошті. За півхвилини Барбоса, а це був саме він, знерухомило.
— Піймався! — закричав Льоха.
— Ось вона, білочка, — зловтішно сказав Миха. — Схопила таки блешню, а?! Ти Дизель? Це ти, гад, Артемона… тобто, Бетмена, тьху ти! Костика покалічив? — І вихопив з кишені старий, вкритий іржею, револьвер, який він ще з вечора вийняв з одного зі стендів. — Ну? Відповідай, бо гірше буде! — І сунув цівку просто під ніс злочинцю.
Барбос був зляканий до нестями.
— Дизель у вікно… Це Дизель… — він хотів вказати пальцем на причинене вікно, але не зміг навіть поворухнути рукою. — А я Барбос.
— Рудику, — розпорядився Миха, — біжи до тітки Тетяни й викликай міліцію.
Наряд приїхав дуже швидко, хвилин за десять. Капітан Слісаренко, який цієї ночі чергував, запитально подивився на хлопців.
— Знову своєї? Хто це такий?
— Барбос, — охоче відповів Миха.
— Хто-хто? — не зрозумів капітан.
— Один із наших кошенят. Думав, що щука, а насправді кошеня… — глузливо пояснив Льоха.
Капітан обійшов по колу похнюпленого злодія, посмикав сітку, оглянув кільця з волосіні й похитав головою:
— Справжня спіраль Бруно…
— Вона і є, — усміхнувся Мишко. — Я цю ідею з книжки взяв.
— Що це за спіраль Бруно? — здивувався Льоха.
— А спеціально з дроту такі ж кільця робляться, щоб ноги плуталися. А я з волосіні зробив, щоб непомітніше було.
— А сітка? — Капітан помацав рукою сіть, в якій, немов величезна рибина, заплутався Барбос.
— А її ми скотчем до стелі приліпили, а донизу спустили мотузки. Смикнули гарненько й накрили! Направду риболовля виявилася дуже вдалою: і на блешню взяли, і у сітку попалося…
— Браконьєри, — пробурчав капітан. — На яку ще блешню?
— Та ось… — Миха витяг з вітрини саморобний посмертний жетон, і розповів капітану історію його виготовлення. Весь цей час Барбос стояв зі зв’язаними руками. Він уже прийшов до тями, стулив рота і тільки презирливо кривив губи.
— А другий? — запитав капітан.
— Дизель? Утік.
— Який ще Дизель?
— Так прозивають іншого.
— І знову через ваше самовольство! Я ж казав вам: не наближатися до цієї справи на гарматний постріл!
— Але одного-то ми злапали, Ігорю Борисовичу!
— Без вас би обійшлися! А іншого впустили? Михайло, наступного разу вуха обом обірву! — Капітан штовхнув Барбоса в спину: — Ворушись! Рухай ногами!
Але, як виявилося, саме ногами Барбос рухати і не міг: вони міцно заплуталися в волосіні. Довелося шукати ножиці, щоб звільнити
грабіжника-невдаху. Міліціонери забрали Барбоса, дірку у вікні затулили картоном.
— Можна й додому, — Льоха мав святковий вигляд, Миха ж навпаки, був серйозний, майже похмурий. — Михо, чого це ти?
— Ти чув, що там варнякав Дизель на прощання? — він почухав потилицю.
— Ні…
— А ти, Рудику? Ти ближче до вікна стояв.
— Та щось про собаку якусь…
— Отож-бо. Він сказав: ну, Жучко, начувайся… І сказав дуже неприємним тоном. Жучка — це вони так Артемона прозивають. Я коли з його мобіли дзвонив, то вони мене теж Жучкою назвали.
Михове занепокоєння передалося хлопцям. Льоха відразу запропонував:
— Може, гайда до лікарні? Вартуватимемо Жучку?
— Який він тобі Жучка? — обурився Миха. — Артемон — то ще сюди-туди, але Жучка?! — Миха помовчав трошки, і вже тихомирно повів далі: — Навряд чи Дизель туди сьогодні подасться. Якщо він і вирішить помститися, то для цього треба знати, де лежить Артемон, приготуватися…