— Схоже, він піде вдень, — припустив Льоха. — Вночі до лікарні відвідувачів не пускають.
— Навряд чи він піде нібито відвідувач, — Миха почухав потилицю. — І піде він у найнесподіваніший час — уранці. На його місці я б учинив саме так! Ми тут сиділи допізна, значить, вранці будемо спати. Вранці в лікарів зміна чергування, а це неминуча метушня. Тож, збираємося біля лікарні о сьомій ранку.
— А, може… — почав скиглити Рудик, поціновувач подушки.
— Ніяких може! — відрубав Миха. — Ти хіба не розумієш, як це серйозно? Кошеня перетворилося на тигра!
— Ти не думаєш, що треба повідомити капітана? — засумнівався Льоха.
— А якщо Дизель не прийде? Ти уявляєш, який рознос він нам учинить?
— Але це загроза Артемоновому життю! — і далі наполягав Льоха.
— Отже, нам треба все організувати, щоб жодної загрози не було! — твердо вирішив Миха. — Завтра на місці зорієнтуємося.
Коли Льоха прийшов додому, світло горіло тільки в сестриччиній кімнаті. Бонасьє одразу зазирнула до брата в кімнату, з кошеням у руках.
— Ну? — запитала вона коротко.
Брат відповів так само стисло:
— Одного взяли, інший пішов.
— Слабаки! — прокоментувала мадам Бонасьє, погладивши свого улюбленця. — Від мене не пішов би!
— Дурна ти, мадам Бонасьє! Від мене не пішов… — перекривив він сестру. — Та він утричі більший за тебе! Чхне — і тебе вітром по стінці розмаже!
Настя вдала, що не чула останніх братових слів:
— І що далі?
— Завтра вранці йдемо охороняти Артемона! Дизель обіцяв йому помститися, а він бандит серйозний.
— І я з вами!
— Настя, я тебе благаю, хоч ти не втручайся! Тут самому страшно…
Настя мовчки пішла до себе в кімнату. Льоха завів будильник на шосту ранку й заснув ще до того, як його голова торкнулася подушки.
Вся трійця зібралася біля лікарні за п’ять на сьому. На початок обійшли будівлю довкруж і подивилися, де є ще двері. Крім головного входу, до лікарні вели ще двоє дверей, обоє було замкнуто.
— Так… — простягнув Льоха, — у будь-якому випадку, тут можна не перейматись.
— Не факт… — Миха почухав потилицю. — По- перше, пізніше їх можуть відчинити, по-друге, він може відікнути їх сам: відмичкою, ключ підібрати або просто зламати. Хоча навряд чи, — розмірковував він уголос, — щоб зайти в двері, треба знати, куди вони ведуть… Так, Льохо, ти правий, тут вартувати нічого.
Вони повернулися до головного входу, піднялися сходами й увійшли до холу. Там, у цей ранішній час, нікого не було. Миха не вагався ні миті:
— Ходімо!
Вони прудко, майже бігцем, але геть безгучно, мов три привиди, ковзнули по сходах на другий поверх і рушили до травматології. У коридорі було порожньо.
— Швидко, по палатах! — прошепотів Миха, і вони жвавим кроком сунули коридором, зазираючи до кожної палати. Раптом Рудик зупинився біля дверей з номером дванадцять і замахав рукою.
Відчинилися двері кімнати для медперсоналу, і звідти вийшла чергова сестра, підправляючи білу шапочку на голові, але в коридорі вже нікого не було.
Артемон в палаті лежав один, його сусіда виписали вчора після обходу, а нового поки що не поклали. Здивовано вирячивши очі, він прошепотів:
— Хлопці…
— Тихо, Артемоне, тихо… Як ти почуваєшся?
— Зараз бодай якось почуваюсь, а зо два дні тому ще нічого не відчував, лежав, як цурка дерев’яна…
— Ти знаєш, хто це тебе так?
Артемон замовк і заплющив очі.
— Бачу, знаєш… Або здогадуєшся. Тебе намагався вбити Дизель, той самий, якому ти злив інформацію про музей. Через те, певне, що ти його знав на обличчя. Він, швидше за все, думав, що більше його в обличчя ніхто не знає, але він помиляється. Я теж його бачив і можу впізнати. А вчора ми взяли Барбоса.
— Як? — здивувався Артемон і тут же скривився від болю.
— На блешню! — усміхнувся Льоха.
Рудик додав:
— А для страховки ще й сіткою накрили.
У коридорі почувся гомін, грюкнули двері в сусідній палаті.
— Атас… — прошепотів Артемон. — Сестра градусники розносить.
У палаті був окремий туалет з умивальником, і всі троє миттєво заскочили туди.
— Доброго ранку, хворий, як наші справи? — почули вони приглушений дверима голос медсестри.
— Здрастуйте, тітко Олю, — почули вони Артемонів голос. — Добре сьогодні, ноги майже не болять.
— Ну й добре, ставимо градусник.
Коли медсестра пішла, розмова продовжилася: