- Отож, почнемо: ми на пляжі Малібу в Каліфорнії. Погода казкова. Дві блондинки янгольської вроди біжать по піску в червоних купальниках. Раптом одна каже іншій: «Ономастична екзегеза входить у суперечність з помилковою герменевтикою». Інша відповідає: «Уважай, аби не впасти в онтологічну параномазію». У цей час, в океані, сперечаються двоє засмаглих серфінгістів: «Чи знаєш ти, що Ніцше проспівав плаванню справжню гедоністичну хвалу в "Ессе Homo"?» Інший сердито заперечує: «Зовсім ні, він лише відстоював концепцію Великого Здоров'я за допомогою алегоричного соліпсизму». Ми повертаємося на пляж, де дівчата креслять на піску математичні рівняння. Діалоп «Якщо припустити, що кубічний корінь з х змінюється як функція на нескінченності...» «Так, - каже інша, - але ти не виділила множину, яка прямує до асимптоти». [20]
Ролик завершується планом баночки «Мегрелет» зі слоганом: «МЕГРЕЛЕТ» - БУТИ СТРУНКИМ, СТАТИ РОЗУМНИМ».
Присутні продовжували мовчати. Маркетинг-дирек-тор повів оком на своїх бренд-менеджерів, ті похапцем кинулися щось занотовувати, аби тільки їх не змусили висловлюватись.
Нарешті Жан-Франсуа наважується випробувати долю і невпевнено починає:
- Звичайно, наприкінці йде наш джингл «м-м-м Мадон», це, напевне, зрозуміло. Гм... Ми вважаємо, що було б цікаво взяти стрункість за символ і об'єднати його з інтелектуальними бесідами. До того ж не забуваймо: спорт на свіжому повітрі стає дедалі моднішою течією. Утім, можливі такі варіанти: дві Міс Франції сперечаються про геополітику або про Брестський мир (1918 p.); двоє голих стриптизерів-чіпендейлів з волохатими грудьми баляндрасять про наготу як вивільнення тіла і заперечення постмодерністського відчуження, граючи своєю мускулатурою. Кумедно, чи не так?
Тут уже й зами надумалися висловитися: «непоганий хід», «я скоріше підтримую», «не дуже переконаний, але я одразу все добре зрозумів», «цей напрям вимагає ретельного вивчення». Причому кожен з них, наче папуга, вторив своєму підлеглому. Аж ось черга дійшла й до самого Дюлера. Шеф не погоджується з нижчими за статусом:
- Навіщо нам гумор?
Насправді Альфред Дюлер мав рацію: на його місці мені було б не до сміху. Ледве утримуючись від блювоти, що вже підходить до горлянки, намагаюся аргументувати:
- Це добре для вашого бренду. Гумор викличе до вас симпатію. До того ж він завжди добре запам'ятовується. [21]
Споживач любить згадувати про те, що його насмішило: він переповідатиме цей жарт на обідах, у офісах, на відпочинку. Подивіться на комедії, які йдуть зараз. Люди, які ходять у кіно, полюбляють розваги...
І ось тут Альфред Дюлер вирікає безсмертну фразу: - Так, але вони не їдять потім кіноплівку. Я вибачаюся і прямую до клозету: «Ти, велике лайно, ти вже знайшов собі місце у моїй книжці. Тобі у ній відведена гідна роль. Починаючи з третього розділу. АЛЬФРЕД ДЮЛЕР - ВЕЛИКЕ ЛАЙНО.
Кожен письменник - стукач. Уся література - донос. Навіщо писати книгу, якщо не плювати в колодязь. Так сталося, що я є свідком певних подій, окрім того, я знаю одного досить навіженого видавця, який дозволить мені розповісти про них усім бажаючим. Я від самого початку нічого не вимагав. Я просто опинився всередині механізму, який винищує все на своєму шляху, і ніяк не сподівався лишитися неушкодженим. Я скрізь шукав того, хто зможе змінити світ, доки не зрозумів: можливо, це саме я і є.
4.
Загалом, їхня мета - винищити ліси і замінити їх автомобілями. І це не був усвідомлений та продуманий проект: все було набагато гірше. Вони не знали, куди прямують, але йшли та насвистували - після нас хоч потоп (чи радше кислотні дощі). Вперше за всю історію планети Земля всі народи об'єднала єдина мета: заробляти стільки грошей, щоб стати схожими на героїв реклами. Все інше - пусте, бо ж не на їхні голови зваляться наслідки.
Маленьке уточнення. Я не збираюся займатися ані самощством, ані публічним психоаналізом. Я пишу сповідь сина тисячоліття(1). I коли я вживаю слово «сповідь», то маю на увазі його католицький зміст. Я хочу врятувати власну душу, перш ніж сконаю. Пригадую: «І будуть на небесах більше радіти за одного грішника, що покаявся, ніж за дев'яносто дев'ять праведників, які покаяння не потребують» (Євангеліє від Луки). Відтепер єдиний, з ким я згоден укласти безстрокову угоду, це Господь. [23]
(1) «Сповідь сина тисячоліття» - твір Альфреда де Мюссе.
Нагадаю, що я намагався пручатися, хоча й знав: сама участь у цих збіговиськах - уже колабораціонізм. Тільки-но засядеш у їхніх охолоджених кондиціонерами хворобливих мармурових залах - і ти вже сприяєш загальному обтісуванню. їхній войовничий лексикон їх і викриває: вони орудують словами кампанія, ціль, стра-тегія,удар. Вони планують тактичні завдання, перший наступ, другий наступ. Вони побоюються канібалізації, не дозволяють себе вампірити. Я чув, що у Марса (виробника шоколадних батончиків, який є тезком бога війни) рік поділяють на 12 періодів, по 4 тижні кожний. Вони не скажуть «1 квітня» - тільки «П4 ТІ»! Теж мені військові - от-от розв'яжуть Третю світову війну. Дозвольте нагадати вам, що рекламу - цей засіб промивання мозку - винайшов у 1899 році американець Альберт Девіс Лас-кер, а такий собі Йозеф Геббельс блискуче удосконалив її у 30-і роки, аби переконати німецький народ винищити всіх євреїв. Геббельс був видатним винахідником концептуальних слоганів: «DEUTSCHLAND UBER ALLES», «EIN VOLK, EIN REICH, EIN FMHRER», «ARBEIT UACHT FREI»(1). Затямте це: з рекламою краще не жартувати. І взагалі, різниця між словами «споживати» і «виживати» не така вже й велика.
(1) «Німеччина понад усе», «Єдиний народ, єдина країна, єдиний фюрер», «Праця робить вільним» (лозунг на воротах Освенціма).
В одну прекрасну мить мені здалося, що я можу стати тією вирішальною клепкою, яка поверне хід диявольського млина. Бунтівник у череві ще плодючої потвори; солдатик-салага піхоти глобального ринку. Я казав собі: «Не можна примусити літак змінити курс, якщо не увійти до нього; слід змінювати світ зсередини, як заповів [24] нам Грамши». (Грамши діяв з більшим шиком, ніжТро-цький, але сповідував той самий принцип «проникнення». Також тут я міг би процитувати Тоні Блера чи Даніеля Кон-Бендіта.) Це допомагало мені у моїй брудній роботі. Зрештою, хлопці 68-го починали з революції, а закінчили в рекламі, я ж хотів діяти навпаки.
Я уявляв себе кимось на кшталт ліберального Че Гева-ри, повстанцем у костюмчику від Gucci. Hi, зачекайте: я був ад'ютантом Гучче! Viva el Гучче! Чудовий слоган! Прекрасно запам'ятовується! Але є дві невеличкі проблемки на рівні сприйняття:
1) звучить як «дуче»;
2) найбільшим революціонером XX століття був не Че Гевара, а Михайло Горбачов.
Повертаючись пізно ввечері до своєї гігантської квартири, інколи довго не міг заснути - співчував безпритульним. Наразі, моєму сну заважав металевий присмак кокаїну в горлі. Я мастурбував у ванній кімнаті, куди прямував за пігулкою стілнокса. Прокидався опівдні. У мене більше не було жінки.
Здається, взагалі-то я завжди хотів сіяти добро навколо себе. Але це було неможливим з двох причин: по-перше, мені в цьому заважали, а по-друге, я передумав. Добрими намірами вимощений шлях до пекла. Сьогодні вже знаю напевне: нічого я не зміню, це нереально, бо вже запізно. Даремно боротися із супротивником, якщо він всюдисущий, віртуальний і його неможливо уразити. Заперечуючи П'єрові де Кубертену, я стверджую, що нині головне - не брати участь. Треба просто втекти, як зробили Ґоген, Рембо чи Кастанеда, і все. Драпонути на безлюдний [25] острів разом із Анжелікою, яка умащуватиме нардом перса Джуліани, яка смоктатиме моє жало. Обробляти свій садочок з маріхуаною і сподіватися, що здохнеш раніше, аніж настане кінець світу. Торгові марки виграли у людства у World War III. Особливість цієї війни полягає в тому, що всі країни продули її одночасно. Повідомляю вам сенсаційну новину: Давид ніколи не переможе Голіафа. Я був наївним. Щирість - це не та чеснота, яка має попит у нашій корпорації. Ось мене і взули. Втім, як і вас, - і це єдине, що нас об'єднує.
5.
Я виблював дванадцять чашок кави в туалеті «Мадон-Інтернешнл» і зарядився значною дозою коксу, аби трохи оговтатися. Перш ніж повернутися до зали, сприснув обличчя холодною водою. Не дивно, що жоден креатор не поспішає кряжитися на «Мадон» - тільки час гаяти. У мене було ще декілька сценаріїв, і я запропонував проект під назвою «Пискаті молодухи» - три кралечки скачуть в кадрі під музику соул 70-х і тикають в камеру пістолети; вони заарештовують двох головорізів, декламуючи вірші Бодлера (прийомчики дзюдо, удари ногою в стилі кун-фу, стрибки і викрутаси); одна з них дивиться в камеру, водночас викручуючи руку бідному гангстерові, який волає від болю, і проголошує: