А листя падають...

21.3.2003 р.

ПОГЛЯД НЕБА
Твої очата - погляд неба,
Твої вуста - то мед віків,
О, як же хочеться торкнутись
Твоїх грайливих... полюсів.
Схопити, ніжити, лизати,
Як кішка лиже кошенят,
І в щасті вічному купатись,
Як в небі зорі миготять.
17.6.1997 р.

ПРОЙШЛО ВЖЕ ЛІТО
Ти ось стоїш передімною,
Вдивляюсь в очі голубі,
І так приблизитися хочу,
І покачатись на тобі.
Бо, бачу як проходить літо,
І всі гаї стають сумні,
Навіть, розділись вже й берізки...
А ти чомусь ще й досі ні.
8.8.2003 р.

КОЛИ ПОМРЕШ
Як жаль, що доля невблаганна,
І варто вилізти з болота,
Як прийде, скажем, дядя-Ваня
І вам закриє очі, рота.
А гроші, цінності, добро -
Все перейде якомусь хаму,
Який на тебе при житті,
Навіть, як чесно - і не глянув.
І вас в ганчір'я заверне,
І кине, як непотріб в яму.
Отож, будуй свій храм в душі,
Щоб всі були тобою раді,
І, щоб, коли твій прийде час -
Ти був при повному параді.
14.12.1997 р.

ЩОБ ПОПАСТИ В РАЙ
Напевно, думає голота
Її чекають там в раю,
Де божі пташечки співають
Так, як у панському садку.
Для того, щоб у рай попасти
Треба таким буть, як Кравчук,
Потрібно красти, красти, красти,
Не гребувать ні чим, ні чуть.
Бо, як говорять наші вурки,
Навіщо Богові придурки? -
Як в нього і своїх хватає,
Й куди дівать їх? - сам незнає.
Невже придурки ті вважають,
Що їх боги в раю чекають?
О, ні! - не вірте ви в той міф,
Що рай відведений для всіх.
Бо, щоб до Бога йшли всі голі -
Усі сини його і дочки,
То запевняю: й Бог лишився б
Сам без штанів і без сорочки.
12.3.1997 р.

МОЇ ВОЇНИ
Моя душа селу належить
В якому виріс і змужнів.
Село, в якому народив я
Своїх незрілих ще синів.
І хоч ще в світ їх не відправив,
Бо ще не мають атестат,
Та ними я уже пишаюсь,
Бо кожний вірш мій, як солдат.
31.8.2005 р.

РОЗДУМИ ОПІВНОЧІ
Коли приходить новий день
Й кайфує над Дніпром -
Я, мов, заведений весь час,
Все бігаю бігом.
Скільки живу - стільки й спішу,
Скільки живу - стільки лечу,
Куди й чого я так спішу,
Куди й до кого я лечу?
Чомусь хотілось встигнуть скрізь,
Хотілось все пізнать,
Але навіщо? - хто б спитав -
Потрібно жили рвать?
Нащо мені, скажіть, цей хлів,
Ця пасіка, цей дім,
Невже в житті останнє з'їв,
Чи щастя тільки в нім?
А чи не краще б цілі дні
Пролежать на Дніпрі,
І любуватись божим днем,
Що мчиться по землі?
Радіть, як чаєчки киглять,
Виблискують крильми,
З соборами поговорить,
Поніжитись людьми.
Отож, і думаю собі,
Що в час такий скрутний,
Кому будую я свій дім,
Чому такий дурний?
Чому і за які гріхи
Домучую себе? -
Коли такий чудовий світ
І небо голубе.
31.12.1997 р.

ГУСИ ЩАСТЯ
За роботою, в турботах
Я забувсь про шум дібров,
І що десь існують в світі:
Щастя, радість і любов.
Що щебечуть десь блондинки,
Манять медом груденьок,
І розгулюють, як пави,
Щоб ти їх любив, браток.
Але ж ми дурні, як пробки,
Як цвіте в душі жасмін,
Треба нам якісь коробки -
Замість губок і колін.
Треба льох, гараж, машина,
Ну навіщо це дермо?
Чи не краще б з ними в лісі...
І забути про кермо?
Обійнять оту красуню,
Губки, шийку цілувать,
Щоб зірки від того в небі
Не могли всю нічку спать.
Ну чому б цю мить блаженства
Нам собі не дарувать,
Поки ще в далекій вирій
Гуси щастя не летять?
4.10.2001 р.

Я ВДЯЧНИЙ ВАМ
Дякую вам!- відзначить мушу,
Що, будучи серед вовків,
Ви зберегли і честь, і душу,
Й повагу щиру до батьків.
Сьогодні це, немов, геройство -
Місце старому уступить,
То ж дай вам боже в цьому світі,
Ще довго жити, жити й жить.
16.8.2005 р.

СУНИЦІ
Ти на мене подивилась,
Ніби, казкою зіниць,
Мою душу полонила
Смаком зріленьких суниць.